Новітнє вчення про тлумачення правових актів

Тут не йдеться також про положення законів, які прийняті до введення в дію Конституції України та якими допускається тлумачення законів Верховною Радою України. Так, відповідно до п. 3 ст. 26 Закону України «Про всеукраїнський та місцеві референдуми» Центральна комісія з всеукраїнського референдуму входить у разі необхідності до Верховної Ради України з поданням про його тлумачення. Це положення втратило чинність у зв’язку із втратою Верховною Радою України повноваження тлумачити закони відповідно до п. 6 розділу XV «Перехідні положення» Конституції України.

Але ж у численних законах, в тому числі прийнятих і після початку роботи Конституційного Суду України, відповідним державним органам надається повноваження роз’яснювати закони. Оскільки це — певне явище, масштаби і зміст якого треба уявляти, зупинимось на аналізі відповідних положень законів, поділивши їх на декілька груп.

До першої групи належать формулювання законів, якими не тільки надається відповідним органам повноваження надавати роз’яснення законів та інших нормативно-правових актів, а й безумовно визнається обов’язковість таких роз’яснень. Так, Центральна виборча комісія «приймає обов’язкові для використання в роботі виборчих комісій та комісій з референдумів роз’яснення і рекомендації з питань застосування законодавства України про вибори і референдуми» (п. 5 ст. 17 Закону України «Про Центральну виборчу комісію»), «приймає обов'язкові роз’яснення з питань застосування законодавства про всеукраїнський референдум» (п. 6 ст. 20 того ж Закону). Формулювання п. 5 ст. 17 названого Закону («обов’язкові... роз’яснення і рекомендації...» може залишити певні сумніви в обов’язковому характері названих роз’яснень. І все ж ці роз’яснення Центральної виборчої комісії визнаються обов’язковими, якщо вони оформлені постановою, як це передбачено ст. 12 названого Закону. Такі постанови, як підтверджує практика роботи Центрвиборчкому, не реєструються в Міністерстві юстиції. Притому, коло суб’єктів, для яких зазначені роз’яснення є обов’язковими, статтею 13 згаданого Закону значно розширюється: «Рішення Комісії, прийняте в межах її повноважень, є обов’язковим для виконання всіма суб’єктами відповідного виборчого процесу чи процесу референдуму, в тому числі відповідними виборчими комісіями і комісіями з референдумів нижчого рівня, а також органами виконавчої влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими і службовими особами, об’єднаннями громадян, підприємствами, установами, організаціями усіх форм власності та громадянами України». Суперечність між ст. 13 і п. 5 ст. 17 названого Закону при визначенні кола осіб, на яких поширюється обов’язковість роз’яснень роз’яснення Центральної виборчої комісії, має вирішуватись на користь ст. 13 цього Закону з урахуванням наступного. Із п. 5 ст. 17 Закону за допомогою висновку a contrario слід зробити висновок про те, що для інших осіб, крім названих у цьому пункті, роз’яснення Центральної виборчої комісії є необов’язковими. Але це правило лише непрямо випливає із названого Закону, а тому не може застосовуватись всупереч наведеній правовій нормі, що текстуально закріплена в ст. 13 Закону України «Про Центральну виборчу комісію». Отже, роз’яснення, які Центральна виборча комісія вправі давати на підставі п. 5 ст. 17 Закону України «Про Центральну виборчу комісію», є загальнообов’язковими. Викладене стосується і п. 1 ч. 2 ст. 25 Закону України «Про вибори Президента України» в редакції від 18 березня 2004 року (Центральна виборча комісія «приймає обов’язкові для застосування виборчими комісіями роз’яснення з питань виконання цього Закону»).