Невідоме Розстріляне Відродження
- Автор: Коломієць Павло, Дика Марійка
- Год: 2016
- Язык: украинский
- Год: Фоліо
- ISBN: 978-966-03-7531-4
- Жанр: Биографии и мемуары
Электронная книга - «Невідоме Розстріляне Відродження». Краткое содержание книги:
Він ішов… Навколо похмурі й буденні будинки маячили віконними рамами, мов сліпими баньками, а всесильне сонце колисалося в гнучких обіймах блакиті. Усе навколо – морозяне й чисте – приймалося, як щось осторонь, як далека, в степах загублена пісня.
Проходив повз такий знайомий двоповерховий будинок. Тепер він не видавався похмурим та сірим, а своїм зеленим кольором творив яскраву пляму на безмежно-білім тлі.
На мить спинився і глянув нагору. Чиясь дбайлива та ніжна рука поправляла зібгані фіранки.
Скільки раз одкривав ці зогнилі двері, скільки раз рипучими сходами через два щаблі летів угору, скільки раз дивився на ці зібгані фіранки…
Посміхнувся й пішов наперед… Ось і Дума. Чітко й упевнено пробила третя година… Далі, далі…
Вулицями роз’їздять озброєні патрулі всесильних переможців, а між голих каштанів невпинно горобці цвірінькають…
Далі, далі! Яка краса, яка полегкість. Далі! Удалині з-за сірих заламаних гілок спорожнілих дерев вирізався своїми нудними обрисами дерев’яний театр…
Тільки не туди! Тільки не туди, де за порожньою залею підноситься мертва та вічно брехлива сцена, що над нею поплуталися шворки й, здавалося, вгорі причаївся таємний шибеник, вовтузиться, мов хижий павук, чатує на твоє життя!..
Тільки не туди!..
Крутою горою спускався долі… Чіплявся руками за колючі чагарі і йшов далі…
Місто кінчалося тут. Мертва річка, скована першою кригою, одкривала безмежні снігові простори.
За нею безмежна, блискуча долина Заріччя виблискувала, проти сонця, грілася, як сибірський кіт, мружила довгасті зелені очи…
На душі було визвольно тихо… На душі було радісно, легко.
Сів у м’який замет і, одхиливши голову в м’яке ложе, дивився просто в небо. Десь цвірінькали горобці… Тоді видобув з кишені маленьку плесковату пляшечку й, одіткнувши корок, всипав снігу. Довго дмухав на ню, грів долонями, заклав під сорочку на груди. Коли врешті посірілий сніг обернувся на руденьку грудку, а далі на рідину, побовтав у повітрі й підніс до вуст…
Пекучою блискавицею пройняло його радісне, його, мов струна натягнуте, тіло… Коліна стягло залізним дротом і підсунуло до підборіддя… Мука міцна й жагуча протяла цвяхами кожну цятку змученої істоти…
Хтось термосив за плече… Востаннє підвів наболілі, важкі, мов із заліза, вії і глянув на срібно-блакитні простори… Чорна постать схилилась над ним, щось кричала й розпачливо термосила плече…
Напружив усю свою волю, всі сили й пізнав… то був Модест.
Жахнувся й гарячим лицем зарився у мертвий сніг.
– Павлику, тобі не погано?
– Мені добре, Галю…
– Ти бачиш – наші старенькі, вірні тополі? Вони на варті…
– Я дивлюся на них…
Безмежними просторами розбіглися мільйонові сніги й на їхньому тлі чорним муром тяглися до неба тополі…
Санки рипіли блискучим снігом.
Блакитне, безконечне склепіння міцними лабетами стягло далекі обрії…
Чернігів – Київ, 1925–1926 рр.
Лібер Рабинович
Народився у 1898 р. в с. Полонне на Хмельниччині в єврейській родині. Мав незакінчену вищу освіту. Жив у Кривому Розі та в єврейській колонії на півдні України. Надрукував з півсотні віршів у «Червоному Шляху», «Всесвіті», «Молодняку», «Зорі», «Службовцю».
На час арешту працював коректором на харківській типографській фабриці.
Арештований 23.04.1938 р., засуджений 11.05.1938 р. як «участник антисоветской террористической шпионско-сионистской организации». Розстріляний 5.06.1938 р. у Харкові.
На лижвах