Трилогія смерті
- Автор: Брэдбери Рэй Дуглас
- Год: 2019
- Язык: украинский
- Год: Навчальна книга-Богдан
- ISBN: 978-966-10-5773-8
- Переводчик: Владимир Иванович Митрофанов
- Жанр: Триллеры
Электронная книга - «Трилогія смерті». Краткое содержание книги:
Із виру приголомшливих та небезпечних перипетій головним героям допомагає вибратися саможертовність, сприйняття світу і себе з поблажливою іронією та, як не дивно, певна божевільність учинків.
— Клайд Растлер, — випалив я.
— Святий Боже! Ніхто про нього ні сном ні духом. Бачите он угорі стару рубку? Вони поховали його заживо у двадцять дев’ятому, коли встановили нову проекційну будку на другому балконі.
Я поглянув угору на фантоми туману, дощу та снігу Шангрі-ла, вишукуючи там верховного ламу.
Мій примарний приятель мовив:
— Ліфта нема. Дві сотні сходинок! Довгенький підйом — і жоднісінького тобі шерпа, який зумів би провести до середнього вестибюля і бельетажу, а згодом до ще одного балкона та ще одного, де мене оточували три тисячі сидінь.
І як лишень задовольнити три тисячі відвідувачів? Я почав ламати голову над цим. Ну як? Якщо хіба восьмирічному хлопчикові не захочеться тричі піти подзюрити під час фільму, значить, тобі підфартило.
Я дерся вгору.
Напівдорозі я спинився, щоби присісти, відхекався, тоді зненацька знову обімлів, замість того, аби зарядитися новими силами.
Розділ двадцять третій
Я дістався до задньої стіни узвишшя Евересту і постукав у двері старої рубки.
— Кого ще там принесло, того, про кого думаю? — залунав нажаханий голос.
— Ні, — відповів нишком, — то лишень я. — Повернувся заради одного-єдиного денного кіносеансу сорок років перегодом.
То було без перебільшення геніальне рішення — вивернути своє минуле.
Нажаханий голос пом’якшився.
— Який пароль?
Мій язик ні з того ні з сього почав заплітатись, і я заговорив голосом хлоп’яти:
— Том Мікс[157] зі своїм конякою, Тоні, Хут Гібсон,[158] Кен Мейнрад,[159] Боб Стіл,[160] Гелен Твелвтріз,[161] Більма Банкі.[162]
— Годиться.
Запала тривала пауза, до того, як я вловив звук величезного павука, що продирався крізь дверну панель. Двері заскрипіли.
Срібна тінь випнулася назовні, справдішня метафора чорно-білих примар, що мигцем сновигали екраном років невідь-скільки тому.
— Жодна жива душа ніколи раніше сюди не підіймалася, — мовив старий-престарий чоловік.
— Жодна?
— Ніхто так ніколи й не постукав у мої двері, — вів далі чоловік із сизим волоссям, посрібленим обличчям та в сріберній одежині, вибілений сімдесятиліттям скитания під узгір’ям стрімкого палацу, щоразу позираючи вниз на усю цю бутафорію, проглядаючи її десять тисяч разів, не менше. — Ніхто не знає, що я тут. Навіть я сам.
— Ви тут. Ви — Клайд Раслер.
— Я?
На якусь мить мені здалося, що зараз він почне обмацувати підтяжки та підв’язки для рукавів.
— Хто ти? — він висунув із-за дверей обличчя, ніби черепаха голівку з панцира.
Я відрекомендувався.
— Ніколи не чув про вас, — він поглянув униз на спорожнілий екран. — Ви один із них?
— Мертвих зірок?
— Вони іноді здіймаються сюди. Фербенкс навідувався сюди минулої ночі.
— Зорро, д’Артаньян, Робін Гуд? То хтось із них стукав у двері?
— Дряпався. У покійних свої клопоти. Ви заходите чи йдете?
Я хутко ступив уперед, доки той не передумав.
Кінопроектори стояли розвернуті в бік цілковитої пустки, а кімната нагадувала чунцінську усипальню. У ній відгонило пилюкою та піском, а ще там повис ядушливий запах кіноплівок. Між проекторами затесався єдиний стілець. Бо, за словами пожильця, ніхто ніколи не заходив сюди. Я потупив погляд на вщерть завішані стіни, на яких було прицвяховано зо три дюжини зображень, деякі вбрані у дешеві вулвортські рамки, інші красувались у срібному обрамленні; були там і звичайнісінькі клапті паперу, вирвані зі старого журналу «Срібний екран», а ще світлини близько тридцяти жінок.
На обличчі старого-престарого чоловіка прорізалася легка усмішка.
— Мої солоденькі кралечки!.. Вони збереглися відтоді, як я був із живчиком та з перчиком.
Найстаріший з найдавніших чоловіків подивився на мене, пробираючись поглядом через лабіринт зморщок. Із таким виразом хіба що пірнаєш у холодильник о шостій ранку, шукаючи там мартіні, змішане минулої ночі.
157
Томас (Том) Едвін Мікс (1880–1940) — американський кіноактор, зірка раннього вестерну, який допоміг окреслити цей жанр кінематографа.
158
Хут Гібсон (Едмунд Річард Гібсон; 1892–1962) — режисер, продюсер, один із першопроходців американських вестернів, у яких виконував ролі ковбоя. Був чемпіоном з родео.
159
Кен Мейнрад (1895–1973) — актор і каскадер американського кіно. Знявся у дев’яноста фільмах, в яких з’являвся у незмінному образі — білому ковбойському капелюсі, новомодній сорочці та з парою револьверів.
160
Боб Стіл (Роберт Адріан Бредбері; 1907–1988) — американський актор, народився у сім’ї артистів водевілю. Знімався у незначних фільмах, виконуючи зазвичай другорядні ролі.
161
Гелен Твелвтріз (Гелен Марі Юргенс; 1908–1958) — американська актриса кіно і театру 1930-х років, здобула прихильність глядачів завдяки так званим жіночим картинам.
162
Більма Банкі (Більма Лонгіт; 1898–1991) — американська актриса часу німого кіно, народилася в Угорщині. Добре відома ролями у стрічках «Орел» та «Син Шейха».