Твори: оповідання, романи, листи, щоденники
- Автор: Кафка Франц
- Год: 2012
- Язык: украинский
- Год: А-БА-БА-ГА-ЛА-МА-ГА
- ISBN: 978-617-585-008-4
- Переводчик: Алексей Потапович Логвиненко
- Жанр: Классическая проза
Электронная книга - «Твори: оповідання, романи, листи, щоденники». Краткое содержание книги:
Це найповніше видання творів Кафки українською мовою.
* * *
Франц Кафка
(3.07.1883—3.06.1924)
Австрія (Австро-Угорщина)
Франц Кафка (нім. Franz Kafka) — один із найвидатніших німецькомовних письменників XX ст. Його твори, просякнуті абсурдом і страхом перед зовнішнім світом та вищим авторитетом, є унікальним явищем у світовій літературі. «Могутність Кафки безсумнівна», — стверджував Х.-Л. Борхес. Батько письменника походив з чеськомовної єврейської громади, а мати — Юлія (Льови) — з німецькомовної. Сам Кафка писав німецькою, хоча добре знав і чеську, й французьку. Обидва його молодші брати померли, не досягти дворічного віку, а сестри — Еллі, Валлі та Отла — загинуть у гітлерівських концтаборах. Закінчивши Празький Карлів університет, Кафка отримав ступінь доктора права і працював на скромних посадах у страховому відомстві до 1922 р. Робота його завжди обтяжувала. На першому плані залишалася література, яка «виправдовувала все його існування». Через ранній розрив з батьками Кафка був змушений вести дуже скромний спосіб життя, що наклало відбиток на його психологію і здоров’я. Аскетизм, самоосуд та хворобливе сприйняття дійсності — усі ці якості яскраво проступають у його знаменитому «Листі до батька». Кафка помер від сухот. Передсмертні його слова такі ж дивні, як і життя: «Лікарю, дайте мені смерть, бо інакше ви вбивця». За життя він опублікував три збірки новел: «Споглядання», «Сільський лікар», «Голодомайстер» та кілька оповідань. Головні твори — романи «Америка», «Процес» та «Замок» — залишилися незавершені і побачили світ уже після смерті автора, всупереч його останній волі. Це перше в Україні ґрунтовне зібрання творів Кафки, здійснене трьома знаними майстрами перекладу.
— Що, далі боїшся? — мовила вона, коли Ґреґор повернувся назад, і спокійно поставила стільця на місце.
Ґреґор уже майже нічого не їв. Тільки як випадково натикався на приготовану йому їжу, то, для забавки, брав шматок до рота, тримав його годинами і здебільшого потім випльовував. Спочатку Ґреґорові здавалося, що йому не хочеться їсти через те, що доводиться жити в такій голій, брудній кімнаті, але якраз із зміною в кімнаті він дуже швидко змирився. В сім’ї взяли собі за звичку всі непотрібні речі заносити до Ґреґорової кімнати, а таких речей тепер було багато, бо батьки винайняли одну кімнату трьом пожильцям. Ті поважні панове — всі три вони мали широкі бороди, Ґреґор якось підгледів у шпарку від ключа, — вимагали, щоб усюди було дуже охайно, не тільки в їхній кімнаті, а й у цілій квартирі, коли вже вони мають тут мешкати, і особливо в кухні. А надто не любили вони непотрібних або заяложених речей. До того ж майже все, що їм треба, пожильці привезли з собою. Тому багато зайвих речей, які не можна було продати, але яких батьки й не хотіли викинути, помандрувало до Ґреґорової кімнати. Навіть ящик на попіл і ящик на покидьки з кухні. Все, що тепер не було потрібне, робітниця, яка завжди поспішала, швиденько несла просто до нього; на щастя, Ґреґор здебільшого бачив саму тільки річ та руку, що її шпурляла. Може, робітниця гадала, коли матиме час і нагоду, забрати назад ті речі або всі разом викинути, але насправді вони б так і лежали, коли б Ґреґор не перекидав їх, бо ж йому треба було десь лазити, а в кімнаті вже майже не було вільного місця; але йому ставало дедалі цікавіше повзати по них, хоч після таких мандрів він, смертельно стомлений і сумний, годинами лежав зовсім нерухомо.
Пожильці часом вечеряли вдома, у вітальні, тому двері до Ґреґорової кімнати відчиняли тепер не щодня. Та Ґреґор легко відмовився від цієї втіхи і часто вже, як двері стояли відчинені, не користався з цього, а, щоб не бачила родина, лежав собі в найтемнішому куточку кімнати. Але одного разу робітниця відхилила трохи двері та й залишила їх так, коли ввечері до вітальні зайшли пожильці. Ввімкнувши світло, вони сіли до столу, де раніше сідали батько, мати і Ґреґор, порозгортали серветки і взяли в руки виделки та ножі. Одразу в дверях з’явилася мати з мискою печені, а за нею сестра із повною мискою картоплі. Їжа парувала й пахла на всю хату. Мати й сестра поставили миски на стіл, і пожильці посхилялись над ними, ніби хотіли куштувати їжу. І справді, той, що сидів посередині і був, певне, для решти двох авторитетом, відрізав шматок м’яса ще в мисці й покуштував — мабуть, щоб дізнатися, чи воно вже зварилося, чи його треба відіслати назад до кухні. Він лишився вдоволений, і мати з сестрою, що напружено дивились на нього, нечутно засміялися.
Сама ж родина вечеряла на кухні. Але все-таки батько, перш ніж іти до кухні, завернув до вітальні, вклонився всім разом і, тримаючи кашкета в руках, обійшов навколо столу. Пожильці підвелися і щось промимрили в бороди. Коли ж вони залишились у вітальні самі, то взялися до їжі, навіть словом не перемовившись. Ґреґора дивувало, що серед усіх звуків найдужче було чути, як пожильці кусають зубами м’ясо, ніби вони цим мали показати Ґреґорові, що до їжі треба зубів і що навіть найкращими щелепами без зубів нічого не втнеш. «Я ж теж хочу їсти, — стурбовано сказав сам до себе Ґреґор, — але не цього. Як ці панове напаковуються, а я гину з голоду!»
Саме того вечора з кухні долинули звуки скрипки — Ґреґор не пам’ятав, щоб сестра хоч раз грала, відколи він став комахою. Пожильці вже повечеряли; той, що сидів посередині, витяг газету, дав двом іншим по сторінці, і тепер вони, відкинувшись на спинки стільців, читали й курили. Коли заграла скрипка, вони нашорошилися, підвелися, навшпиньки підійшли до дверей, що вели до передпокою, і стовпилися біля порога. В кухні, певне, їх почули, бо батько гукнув: