Сміх. Біологія, психіка, культура

«Сміх і, ймовірно, усмішка, — пишуть Шпіц і Блац, — можуть розглядатись як моторні механізми, що супроводжують розв’язання конфліктів, які довший чи коротший час утримували людину в безвихідному становищі. Характер цих конфліктів перебуває на стикові фізичного контролю та інших реалізацій Я… Сміх є успішне рухове функціонування на службі Я».

Отже, йдеться про певний тип сміху, пов’язаний з доволі чіткими психічними умовами.

Однак у процесі розвитку дитини з’являються й інші типи сміху, у зв’язку з опануванням іншими збудливими, хвилюючими психічними ситуаціями.

б) «Здрастуй, радосте! Походження сміху і радості у малої дитини». — Чотирнадцята наукова конференція Центру психічної допомоги дітям при Інституті догляду за новонародженими в Парижі, що проходила в березні 1986 року під головуванням професора Мішеля Суле, була присвячена темі сміху й радості у малих дітей, що залишалася маловивченою до того часу. У доповідях брали участь Б. Крамер, Д. Штерн, Л. Крайслер, Ф.П. Еспаза, Р. Пюйєло, Б. Ґосле, а також сам організатор М. Суле.

Як випливає з назви, розглядалася саме генетична перспектива сміху та його зв’язки з радістю. Л. Крайслер[46] пов’язує сміх із радістю та потягом до самовладдя. Він виявляє, що невдача, порушення тілесного або розумового самоконтролю виникає у численних ситуаціях, що спричиняють сміх. До того ж деякі ритуалізовані ігри, такі як «ку-ку» або «лізе рак-неборак» також спричиняють вибух сміху внаслідок позитивного психічного збудження, яке «вихлюпується» через сміхову моторику. Психічна рівновага «щасливо» віднайдена. Тут сміх постає як моторний, лице-вокальний інструмент з метою врегулювання надмірного і потенційно позитивного психічного збудження, вписуючись у протизбудливу систему Я. Процедура сміху виражає і надає комплексне задоволення, а саме — задоволення віднайденого раптово психічного опанування, але також задоволення від попереднього збудження і, нарешті, задоволення, власне, від моторної функції.

Почнемо з доповіді М. Суле під кумедною назвою «Фу-кака, або Буденна копролалія: радість гарантовано!». Він убачає в першій грі словами дитини віком від трьох до п’яти років, що автоматично викликає в неї сміх, деякі характеристики комічного — словесного, феноменологічного, функціонального та психодинамічного порядку. Зазначимо тут феномен згущення емоцій і репрезентацій, вираження первинного процесу, що порушує цензуру і проникає в передсвідомий вторинний процес. Він підтверджує фундаментальний принцип психоекономіки. У вигуку «фу-кака!» (caca-boudin — букв.: кака-ковбаска) анальність поєднується з оральністю в «спокійній і дивній» близькості, а також викликає асоціації з фалічним образом (чорний або білий пеніс). Крім того, автор доповіді пов’язує дві форми садизму: садистсько-анальну фазу і садистсько-оральну (канібальську). «Фраза “фу-кака”, — стверджує М. Суле, — має цінність заклинання, що дозволяє відвернути тривоги, які породжують ці два поєднані садизми». З цією грою слів ми знову віднаходимо одну з основних функцій вербального комічного, зокрема функцію психічного врегулювання болісного афекту за допомогою ігрової техніки, що нагадує, однак, деякі елементи маніакального захисту: трансформацію пасивності в активність і трансформацію болісного афекту в позитивний афект  трансформацію в свою протилежність.