Історія без міфів. Бесіди з історії української державності
- Автор: Иванченко Раиса Петровна
- Год: 2007
- Язык: украинский
- Год: МАУП
- ISBN: 966-516-204-7
- Жанр: История
Электронная книга - «Історія без міфів. Бесіди з історії української державності». Краткое содержание книги:
Посібник розрахований на широке коло читачів — учнів, студентів, учителів, усіх, хто цікавиться проблемами становлення й еволюції державницької історії упродовж майже півторатисячолітнього періоду нашого минулого.
Під час походу разом із Вільгельмом Завойовником до Англії Гаральд загинув у бою. Вдова Єлизавета згодом вийшла заміж за датського короля Свена Естрідсена.
Один із синів угорського короля Ласла Лисого, Андрій, був одружений із донькою Ярослава — Анастасією–Асмундою, що сприяло добрим сусідським стосункам між Київською та Угорською державами.
У такий же спосіб склалися доброзичливі зв’язки між Київською Руссю й далекою Францією. Дочка Ярослава Анна взяла шлюб із королем Франції Генріхом І у 1049 р. Ще за життя чоловіка вона брала участь в управлінні французькою державою, про що свідчать такі записи в деяких державних актах: “В присутності королеви Анни” або “За згодою моєї дружини”. Цікаво, що на деяких державних документах того часу зберігся підпис королеви: “Анна реїна”. А король замість свого імені ставив хрестик, бо був неграмотним. Анна листувалася з папами римськими — Миколаєм ІІ і Григорієм VII. Вона будувала церкви на взірець київської Софії, зокрема у містечку Санлісі, резиденції французьких королів; як подарувала королівському храму в Реймсі “Євангеліє”, на котрому присягало багато французьких королів, сідаючи на трон. Назва Києва у західноєвропейських документах зустрічалась частіше, ніж назви міст ближчої Польщі.
Цікавий і такий факт. Сини вбитого в 1016 р. англійського короля Едмунд Залізний Бик та Едвард втікли спочатку до Швеції, а згодом — перебралися до Києва.
Княжий київський двір стає епіцентром європейського політичного життя.
У внутрішній політиці Ярослав провадив надзвичайно важливі, багатогранні культурно–просвітницькі заходи на зміцнення і консолідацію внутрішнього становища. Як унікальний політик з глибоким розумінням сутності справжнього державотворення, він розумів, що найліпшим цементуючим ферментом суспільства є розвиток культури, освіти, знань. У цьому аспекті діяльність Ярослава Володимировича стала повчальною для всіх державців, яких цікавили проблеми зміцнення й величі країни.
Передусім Ярослав почав розбудовувати свою столицю — Київ, яка мала уособлювати силу і красу його держави. Він зводив нові храми і палаци, обніс стольний град новим укріпленням — валом зі стінами. Цей витвір оборонного будівництва явив собою найдосконаліший на ті часи взірець фортифікаційного будівництва.
Символом досконалості цього знаменитого Ярославового валу стали так звані Золоті ворота, над якими була зведена дивовижна золотоглава церковця Благовіщення. У 1037 р. було закладено будівництво знаменитого Софійського собору, що і нині є унікальним пам’ятником і Київській державі, і мудрості її державців.
Крім того, були збудовані монастирі Святого Георгія, Святої Ірини. Почав розбудовуватись Києво–Печерський монастир як центр літописання, освіти та книгописання. З’явилися Святогірський монастир, монастирі на Волині, в Чернігові, Переяславі, у містах північно–східних земель, колонізованих русами. Тут також виникають нові міста, в яких будуються храми і монастирі, розпочинається літописання. Це міста Володимир, Ярослав, Переяслав, Галич та ін.
Усе це сприяло посиленню ролі церкви і церковної організації, яка не тільки підтримувала владу київського володаря, а й поширювала освіту, знання, культуру. З’явився значний прошарок освічених людей, імена яких називають літописи. Це перші літописці — письменники та історики східнослов’янського світу: Никон, Іларіон, Нестор. Визначним громадським та церковним діячем епохи Ярослава був митрополит Іларіон. Це перший русин–митрополит, якого Ярослав поставив на Київську митрополію замість грека–митрополита.
Усунення грека–митрополита й заміна його русином ліквідували будь–який контроль над Києвом з боку Візантійської імперії. Це викликало неабияку напругу в стосунках між Києвом і Константинополем. Візантія не хотіла ні за яку ціну випускати з рук оцей ланцюжок впливу на життя в Київській державі, не хотіла втрачати й джерело збагачення, що надходило через церковні канали до Константинопольської патріаршої скарбниці.