Скоґландія
- Автор: Бойє Кірстен
- Год: 2008
- Язык: украинский
- Год: Теза
- ISBN: 978-966-421-027-7
- Переводчик: Алексей Потапович Логвиненко
- Жанр: Детское действие
Электронная книга - «Скоґландія». Краткое содержание книги:
Чи вдасться Ярвен допомогти принцесі Малені та її другові Йоасу зруйнувати таємну змову? І що на них чекає: життя чи смерть?
Ярвен німо втупилася в нього.
— Як?! — нарешті непевно озвалася вона. Виходить, сьогодні вранці вони все ж таки чули, як вона у себе в кімнаті отак геть по-дитячому викрикувала: «Я — принцеса Скоґландська!»? Невже тут скрізь стоять приховані телекамери, мікрофони? Яка ж вона була дурна, що не подумала про таке раніше! Але ж це, зрештою, — замок, принаймні майже замок.
— Атож, як! — вигукнув режисер. Його усмішка збивала Ярвен з пантелику. — Ти маєш нагоду, Ярвен, унікальну нагоду завтра на одних святкуваннях замінити принцесу! Вдаватимеш, начебто ти — принцеса Скоґланська, цілий день. Кращого кастингу годі й придумати. Якщо тобі пощастить ошукати народ Скоґландії, тоді ми таки переконаємося в тому, що в тебе є жилка для ролі принцеси.
Ярвен несамовито закрутила головою й хрипко промовила:
— Але ж так не можна! Адже це обман! Та й не вмію я таке робити!
— Умієш чи не вмієш — саме це ми зараз і хочемо з’ясувати, маленька Ярвен, — відповів режисер. — Але це ніякий не обман! Свою роль ти гратимеш зі згоди королівського дому, зі згоди самої принцеси! А вона буде рада і вдячна тобі за те, що їй пощастить хоч раз уникнути цього обов’язку перед громадськістю.
— А люди?! — сказала Ярвен. — Адже тоді вони подумають, нібито я — справді принцеса! А це ж неправда!
— Але ж вони побачать ніщо інше й не менше, ніж побачили б, якби ти була справжня принцеса! — підпряглася Тяркс. — Яка ж тут фальш? Ти дуже чесна дівчинка, Ярвен, ми це вже помітили й високо цінуємо в тобі цю рису. Але обман, який нікому не завдає шкоди, який, навпаки, лише йде на користь — насамперед нам, адже ми маємо переконатися, що ти — найкраща кандидатура на роль… То чи можна такий обман назвати обманом узагалі?
Ярвен сиділа й то розгортала, то згортала серветку. Нарешті промурмотіла:
— Не знаю.
Вона пригадала, як гнівалася, бувало, мама («Адже все це — просто обман!»). Чи не тому вона щоразу так лютувала, коли по телебаченню показували королів? Чи не вважала мама, що всі ті королі — несправжні?
— Тобі це сподобається, ось побачиш! — сказав режисер. — А уявляєш, скільки всього ти матимеш потім розповісти подругам?!
«А й справді, — подумала Ярвен. — Таки так. Хтозна тільки, чи подруги мені повірять».
— Насамперед ми трішечки змінимо твій вигляд, — промовив режисер. — Ти сама здивуєшся, як небагато доведеться втручатись. Після цього його королівська високість, віце-король, зробить нам коротенький візит і подивиться, чи давати свою згоду.
— Його королівська високість?! — прошепотіла Ярвен.
Режисер кивнув головою й спитав:
— Не віриш, що тобі сподобається?
Ярвен відкинулася на спинку стільця й подумала: «А чом би й не спробувати? Коли вже я однаково тут… Якщо я тепер відмовлюся, вони, певна річ, будуть дуже невдоволені. Зрештою, вони привезли мене сюди своїм невеличким приватним літаком саме для цього. А відмовитись я встигну будь-коли».
— Гаразд, — буркнула вона.
Режисер поклав їй на плече руку й мовив:
— Ну, ось.
Найважче буде вночі, надто так близько від міста. Мабуть, вони вже давно оголосили розшук, та й картата куртка багатьом упала в очі. Але без куртки вночі було б холодно.
Хлопець у береті відчинив дверцята телефонної будки. Знайти телефон-автомат, що взагалі ще приймає монети, було нелегко, адже більшість із них уже давно демонтували. А тепер іще одна проблема: нашкребти монет, щоб їх вистачило на розмову. Але про мобільний телефон шкода й думати: краще, ніж ним, і не допоможеш визначити, звідки дзвониш.
На другому кінці довго лунали самі гудки. Невже Йоас вимкнув свого мобільника?
— Алло! — озвався нарешті хлопчачий голос.
Слава Богу!
— Йоас слухає. Алло!
— Йоасе!
Повз телефонну будку сунув потік машин, і в цьому гуркоті майже неможливо було розчути, що казав на другому кінці Йоас.
— Це я, ти мене чуєш? Чи ти мене чуєш?
— Ну, звісно, чую. А чом би я не чув? — здивувався Йоас. — Що сталося?
— Слухай, Йоасе! Перекажи Ліронові, що я в дорозі до вас. Нехай сховає мене! Я… я не можу…
У слухавці тихенько клацнуло й пролунали гудки. Монет не вистачило.
Діставатися до того кварталу найпростіше буде, мабуть, в обхід міста. Ті висотні будинки з очей не згубиш: у темряві їхні вікна світяться, мов мозаїка з вогнів, на всю околицю. І за одним із тих вікон мешкав Лірон.
— Готово, — сказала гримерка. — Тут, по суті, майже й не було чого робити! — Вона обернулася до вікна, біля якого, спершись на підвіконня, стояла пані Тяркс і спостерігала за ними. — Просто неймовірно! Якби не оці темні коси, можна було б подумати…