Майдан. (Р)Еволюція духу
- Автор: Мухарский Антон Дмитриевич
- Год: 2014
- Язык: украинский
- Год: Наш Формат
- ISBN: 978-966-97425-1-3
- Жанр: Публицистика
Электронная книга - «Майдан. (Р)Еволюція духу». Краткое содержание книги:
Публічні інтелектуали, громадські діячі, філософи, історики, письменники, художники, герої й очевидці революційних днів української історії в щоденниках, есе й ексклюзивних інтерв’ю розповіли про темний і світлий бік Майдану, версії причин і наслідків, «білих плям» і таємничих збігів у подіях листопада-лютого 2014 року.
Видання розраховане на коло читачів, яким цікава контраверсійна точка зору на українську історію, політику і культуру.
Ніколи не забуду момент, в який зрозумів, що ця нація непереможна — коли люди, мокрі голодні й знесилені, всі рівні — хтось бідніший, хтось заможніший — брали каміння в руки з такою вірою і силою, ніби це граната — і йшли в наступ. Без зброї в руках, з палками, без жодного страху боролися. Ми піднімалися вулицею, а згори, я бачив, уже виносили людей… але побачене нікого все одно не зупиняло.
Є ще один з таких слідів в пам’яті, який назавжди: ми спустилися з 14-го поверху готелю «Україна» в тимчасову реанімацію. В тому медичному пункті лежала шалена кількість поранених. Я бачив, як приносили людей, які вже вмирали, то був їхній останній подих. І лікарі казали, що нема чого людину мучити, нехай доживає ту останню хвилину в спокої… Медики розуміли, що допомогти цим хлопцям було вже неможливо. А можливості швидко довезти поранених до лікарні взагалі не було, всі дороги були перекриті. Лікарі з великим болем в серці мирилися з тим, як перед їхніми очима люди вмирали лежачи просто на підлозі. Тоді рятували тих, кого ще можна було порятувати.
Один боєць лежав із простріленою ногою, з сигаретою в зубах, до нього підходили медики, щоб допомогти, а він говорив їм, щоб ішли на Інститутську рятувати людей: «Я почекаю, в мне ще крові багато». Я бачив: ці люди непереможні, нема в світі ворога, який їх може взяти в ярмо.
Політики — це нещасливі люди, тому що вони є невільні. Прості люди є вільні — ми можемо робити те, що хочемо. А на політиків тиснуть їхні бізнес-інтереси, корупційні схеми, лоббі, зобов’язання, компромати. Ці люди є рабами.
Був ключовий момент: ми стоїмо з батьком на балконі консерваторії, де був штаб нашої сотні, і говоримо про нові вибори в грудні. Чую від політиків, що на сцені: «Це наше досягнення, ми домовилися, будуть перевибори!..» Я просто подивився на тата, він на мене… І я пішов до сцени. Хлопці з Самооборони безперешкодно пропустили мене. Я не готував жодних промов, а просто сказав, що на душі було. Думав тоді, що хлопці, з якими ми йшли, вийдуть на сцену зі мною і що хтось із них скаже… Вийшов я — мене засліпило світло, а потім побачив величезну силу людей і говорив, що на серці було.
Ми на той момент уже вирішили йти штурмувати Межигір’я. Чи була зброя? Так, була. Нам казали, що там озброєна до зубів охорона, що нас не пустять і близько, просто покладуть нас усіх… Але ми розуміли, що слова на вітер не кидаєм, бо ми не політики. Ми не обманюємо людей. Чому я вийшов на сцену? Ми стояли з хлопцями втомлені, думали, що прийдуть справжні політики, подивляться на нас, оцінять наші зусилля і боротьбу, яка переламала хід історії — ми ж привели опозиціонерів до влади і дали можливість їм керувати, і вони прийдуть на Майдан, і за ці наші подвиги ще додадуть нам патріотизму, сили. Але вийшло все не так, як ми хочем…
Коли я дізнався, що президента Януковича нема, то сказав хлопцям, що це не результат. Люди загинули не за політику, а за волю, за Україну, за те, в що свято вірили. Тож наша боротьба ще не скінчилася — ми ж хотіли вирватися від імперської російської зарази до цивілізованого світу, до Європи, тому й прийшли на Майдан.