Життєписи дванадцяти цезарів

21. Тож частково своїм безпосереднім керівництвом, а частково — наглядом покорив Кантабрію, Аквитанію, Паннонію, Далматію разом з цілим Іліриком, а також Ретію разом із венделами й саласами[119], що населяли Альпи. Подолав наскоки дакійців, убивши трьох їх вождів та знищивши велику кількість війська. Відігнав племена германців поза ріку Альбу, окрім хіба що Свебів та Сигамбрів, які перейшли на його сторону, і за це перевів їх в Галлію та розмістив на землях поблизу Рейну. Попри те, приборкав також багато інших неспокійних народностей. 2. Однак ні з ким і ніколи не розпочав війни без справедливої та необхідної причини, а також був далекий від прагнення за будь-яку ціну побільшити свою владу чи військову славу, так що навіть примусив деяких варварських воєначальників заприсягтися у храмі Марса Месника, що вони вірно дотримуватимуться миру, якого самі прагнули. З деяких племен почав уперше вимагати в заручники жінок, тому що бачив, як вони нехтують заручниками-чоловіками[120]; але завжди надавав можливість у будь-який час відкликати заручників. До тих, що частіше й віроломніше бушували, ніколи не застосовував найвищого покарання, а лише продавав полонених так, щоб вони служили у віддалених районах і ставали вільновідпущениками не швидше, аніж за тридцять років. 3. Слава про його чесність та поміркованість у керуванні сягнула навіть Індів та Скитів, а ці племена були відомі лише з переказів, і це спонукало їх відправити своїх посланців просити дружби в нього та в Римського народу. Також Парфіяни, коли він висунув претензії до Вірменії, легко відступили на його вимогу військові знамена, що були відібрали у Марка Красса й Марка Антонія, і до того ж надали йому заручників, а ще пообіцяли у випадку багатьох кандидатур на корону обрати лише того, кого запропонує він.