Життєписи дванадцяти цезарів
- Автор: Транквилл Гай Светоний
- Год: 2012
- Язык: украинский
- Год: Сполом
- ISBN: 978-966-665-616-5
- Переводчик: Павел Содомора
- Жанр: Античная литература
Электронная книга - «Життєписи дванадцяти цезарів». Краткое содержание книги:
9. Тож розповівши про його життя у загальному, тепер спробую викласти його по частинах, і не у хронологічному порядку, а за подіями — щоб докладніше все подати та зрозуміти. Провадив п’ять громадянських воєн: мутинську, филипійську, перусійську, сицилійську, актійську. З них перша й остання були проти Марка Антонія, друга — проти Брута й Кассія, третя — проти Луція Антонія, брата триумвіра, і четверта — проти Секста Помпея, сина Гнея.
10. Початком та причиною усіх воєн було ось що. Оскільки перед собою не бачив жодного іншого завдання, окрім помсти за вбивство свого вуйка та продовження його починів, то одразу ж після повернення до Аполлонії хотів несподівано напасти на Брута й Кассія, але ті передбачливо сховалися від небезпеки. Все ж, незважаючи на їх втечу, постановив притягти їх до відповідальності за вбивство через суд. Ігри на честь Цезаревої перемоги влаштував сам, бо ті, що мали це робити, відмовилися. 2. Аби ще пильніше виконувати все, що намірився, незважаючи на те, що був патрицієм, а не сенатором, висунув свою кандидатуру на посаду народного трибуна, оскільки попередній раптово помер. Але консул Марк Антоній, на якого той уповав найбільше, виступив проти таких намірів, а також ні в чому не підтримував його, навіть у звичайних законних справах, вимагаючи величезного хабара. Тоді він перейшов на сторону оптиматів, бо вважав, що Антоній їм ненависний насамперед тому, що він оточив Деціма Брута в Мутині, намагаючись силою зброї викинути його з провінції, яку надав йому Цезар та затвердив сенат. 3. Піддавшись намовлянням деяких осіб, Август заплатив найманцям, щоб вбили Антонія, проте замах було викрито, і тоді, боячись удару у відповідь, почав збирати за великі гроші воїнів-ветеранів для свого власного захисту та оборони республіки. Дістав наказ очолити зібране військо як пропретор, і разом з Гірцієм та Пансою, які прийняли консульство, вирушити на допомогу Деціму Брутові: і цю доручену йому війну завершив двома битвами у тримісячний строк. 4. Антоній описує, що в першій битві він утік, і появився аж через два дні без плаща і без коня; хоча багато хто засвідчує, що вже в наступній битві виступав не лише як полководець, але і як воїн, перебуваючи в самій гущавині бою. Коли ж важко поранили знаменоносця з його легіону, то сам перехопив знамено й довший час носив на плечах.
11. У цій війні Гірцій загинув у бою, а Панса невдовзі опісля помер від рани. Це породило чутку, що вони обидва загинули від руки Августа, оскільки після втечі Антонія і загибелі консулів тільки він сам залишився керувати переможним військом. Смерть Панси була настільки підозрілою, що лікаря Ґліко взяли під варту через те, що він начебто увів отруту в рану. Атілій Ніґер також додає, що іншого консула, Гірція, той убив під час замішання у битві.
12. Однак дізнавшись, що Марк Лепід прийняв Антонія після втечі, а інші полководці та решта війська також прилучилися до них, без вагань полишив партію оптиматів, подавши як причину свого відходу слова та вчинки деяких осіб, одні з яких називали його хлопчиком, інші жартували, що його слід “прославити та винести”[114], аби згодом не розплачуватися з ним та з ветеранами. І щоб якомога більше виявити своє розкаяння за належність до попереднього угруповання, наклав неймовірний податок на нурсинців, а коли ті не змогли його платити, то за кару вигнав їх з міста, бо вони за кошти громадян збудували монумент полеглим у мутинській битві, написавши на ньому: “Загиблим за свободу”.
13. Тож об’єднавшись із Антонієм та Лепідом, згодом і филипійську війну завершив усього лиш за дві битви, незважаючи на те, що недуга дуже ослабила його. У першій битві його вибили з табору, так що заледве врятувався втечею на фланг до Антонія. Проте успіх перемоги зовсім не пом’якшив його: адже голову Брута відіслав до Рима, щоб кинути її в ноги статуї Цезаря, а також вилив свій гнів на полонених знатного походження, ображаючи їх різними словами. 2. Коли ж один чоловік випрошував у нього дозвіл поховати тіла загиблих, то говорять, що він відрізав щось на зразок: “птахи швидко це влаштують”. А також, коли батько й син просили його про помилування, то наказав їм вирішити жеребкуванням чи грою на пальцях, хто має загинути: і споглядав, як загинули обоє, оскільки батько вибрав померти замість сина, а син після цього добровільно прийняв смерть. Тому й усі інші, в тому числі й відомий імітатор Катона, Марк Фавоній, проходячи в кайданах, віддавали честь Антонію як імператорові, а йому просто в лице кидали бридкі образи. 3. Коли ж після перемоги розподіляли обов’язки, і Антонію випало наводити порядок на сході, Августові ж — повести ветеранів назад в Італію та надати їм муніципальні землі, то він не зміг вдовольнити ані ветеранів, ані землевласників: одні ображалися, що їх виселили з домівок, а інші нарікали, що не так оцінили їх заслуги, як вони надіялися.
114
“Omandum tollendumque” — має два значення: 1) прославити та вихвалити, як переможця, і 2) розрубати та винести, як мертвого.