Покійник «по-флотському»

— Ніхто мені не допомагав, я з усім упоралася сама.

— Сама? У вас немає машини, ви живете в густонаселеній частині міста, під'їзд і двір вночі освітлено. Крім того, враховуючи пору року, старшокласники і студенти канікули догулюють, себто вештаються вулицями до ранку. Навіть якби ви, що важко уявити, якось винесли труп із дому, у вас не було б жодного шансу дотягти його непоміченим до найближчої каналізації. Чого ви боїтесь? Дзвоніть тому, хто вам допоміг, нехай їде сюди. Оформимо ще одну явку з повинною. Більше того, обіцяю випросити для цієї людини підписку про невиїзд замість слідчого ізолятора.

— Вибачте, — ввічливо сказала жінка, — усе це — щира правда. Труп справді у каналізації. Тільки він опинився там не так, як ви подумали.

І ось так, дивлячись прямо перед собою і розгладжуючи тканину фартуха, вона почала розповідь, наприкінці якої я сказав:

— Якщо у вас є що-небудь випити, у крайньому випадку — валер'янка, то налийте. Інакше на вашій совісті буде ще одне життя — офіцера радянської міліції. Інфаркти, знаєте, молодшають! Та що я! Наш Старий, який усього надивився і в партизанському загоні, і на повоєнних «малинах», коли читав мій протокол, вдавився цигаркою і попік язика та губи! Жванчик-прокурор ледь не натяг копита: закотив очі, став одного кольору з петлицями — цвілі на лайні — і гепнувся на підлогу. Довелося відтранспортувати його до Феофанії, а замість нього на суд відряджати дебелу заступницю, у якої серед старих кримінальників була зворушлива кликуха: «Брандмайор».

Шкодуючи нерви нормальних людей, переповідаю технологію повної ліквідації небіжчика в умовах міської квартири максимально конспективно. Справді, вбила медсестра свого благовірного в стані афекту. Але швидко взяла себе в руки і прорахувала можливі наслідки та власні дії. Не виймаючи ножа з рани, аби кров знову не пішла назовні, вона загорнула труп у целофанову скатертину і перекотила у ванну. Завдяки медичній освіті та доброму знанню анатомії, вона досить швидко розпатрала його на складові. Перспектива виносити небіжчика по частинах у господарській сумці, аби розкидати по смітникам, здалась їй надто ризикованою. Тому… нервових просимо вийти!., медсестра поставила на газ виварку і варила у ній те, що залишилося від садюги-прапорщика, доки м'ясо не відстало від кісток. Зварене перекрутила на електром'ясорубці і спустила в унітаз. Кістки потрощила молотком, уламки спакувала у старі колготки і в звичайній господарській сумці за два чи три рази винесла до Дніпра. Закривавлену білизну порізала ножицями на шматочки і теж спустила у каналізацію. Останнім помандрував у тихі Дніпрові води мундир з кашкетом і черевики, яких ми так і не знайшли. Плями крові у ванній змились легко, а от на кухні довелось пововтузитись. Як не терла, як не шкрябала ножем, а сліди все одно проступали. Довелось зафарбувати їдучою радянською мастикою. До моменту, коли у роті зняли тривогу, все було ліквідовано.