Покійник «по-флотському»
- Автор: Лапикура Наталья Михайловна, Лапикура Валерий Павлович
- Серия: Інспектор і кава (київський детектив у стилі «ретро») #1
- Год: 2004
- Язык: украинский
- Год: Нора-Друк
- ISBN: 966-8321-47-2
- Жанр: Полицейские детективы
Электронная книга - «Покійник «по-флотському»». Краткое содержание книги:
Інспектор Київського карного розшуку Олекса Сирота — не вигаданий персонаж. Офіцер з майже таким прізвищем, давній друг авторів, справді працював у столичній міліції в 70-ті роки тепер уже минулого століття. Це були часи, коли, за всіх гримас соціалістичного ладу, міліція, в усякому разі, краща її частина, чесно виконувала свій службовий обов'язок захисту простої людини від зазіхань злочинного світу. І не провина Олекси Сироти та його колег, що нині слово «мент» з напівжартівливого перетворилося в лайку.
Інспектор Сирота (точніше, його прототип) трагічно загинув наприкінці 70-х. Його друзі — Валерій і Наталя Лапікури — воскресили інспектора в своїх книгах.
— І як, простив він її? — запитала медсестра.
— Натурально! Зараз він живе у комуналці на висілках, а вона — в окремій квартирі у центрі. Разом з отим принциповим коханим, у якого, виявляється, була лише койка в гуртожитку, тимчасова прописка і колекція алкогольних етикеток. Ну, приятель мій спробував покінчити з собою, але його відкачали. Роботу кинув, збирає пляшки по скверах, п'є… Але то вже дрібниці.
— Сумно, звичайно, але яке відношення мають мої проблеми до вашого приятеля?
— Аніякого! До речі, я вже казав вам, що ви вдова? Якщо ні, то прийміть мої співчуття. Щирі, так би мовити…
Вона не зойкнула і не зомліла. Щоправда, руки дрижали, але в кого б вони не задрижали після такої інформації? Я підняв голову і почав уважно розглядати великий гак, угвинчений у стелю. Жінка помітила це, почервоніла і смиконулась.
— Тільки не переконуйте мене, що там має висіти люстра, яку ви плануєте привезти з НДР. Такий гачечок витримає навіть люстру з Великого театру у Москві. Оте кріплення — не для цього діла. А зовсім для іншого. Можете не обсмикувати рукави халату, я вже побачив подряпини у вас на зап'ястях. Хто буде говорити — я чи ви? Здається, я… Тоді слухайте і не перепитуйте.
Нашатир таки подіяв добре. Це вже вранці знову розболиться печінка, а зараз усе було гаразд і голова працювала, як належить:
— Можливо, ви й досі вважаєте, що всі чоловіки такі, як ваш, ну, може ваш трохи гірший. Ви наївна сільська шмаркуля, котра думає, що міською людину робить прописка, а дівчину справжньою жінкою — штамп ЗАГСу у паспорті. До вашого відома — ви побралися не з мужчиною. Вашим законним чоловіком була мерзенна, хвора ницість, розбещений хлопчик, який ловить кайф, підглядаючи через дірку до жіночого туалету. Є десятки способів, нормальних способів, аби двоє дорослих людей дарували один одному справжню насолоду. А ваш покійний макаронник…
— Як ви смієте!..
— Смію! Він не просто завдавав вам фізичних і моральних тортур. Наступного ранку на службі приходив до курилки і розповідав з усіма подробицями таким самим збоченцям, як підвішував вас на оцей гак і ґвалтував навстоячки. Ось звідки подряпини — від мотузок. А коли він був в особливо доброму настрої, то чіпляв вас, як сам казав, за чотири точки, мов теля в різницькій, доки ви не втрачали свідомість. Ну а «по повній програмі» — це з побиттям, проте без слідів. Він це умів. То добре, що ви червонієте. Може, нарешті, зрозумієте, чим відрізняється нормальний інтим від садизму!
— Боже, це ж тепер усі знатимуть!
— Протоколи допиту свідків, перед якими вихвалявся ваш чоловік, лежать у моєму сейфі з підписками про нерозголошення. Але є конкретика, яка цікавить слідство.
— Яка?
— Зараз поясню. Пам'ятаєте, коли я прийшов до вас перший раз? Ми сиділи і розмовляли на кухні. Але ще з порогу я відчув запах мастики. Не пам'ятаєте? Нічого не відчували? Правильно, ви вже притерпілись. А я дуже вразливий на запахи, бо знову кинув палити. У мене аж сльози виступили. От я й подумав — у жінки чоловік десь пропав, напевне, назавжди, а вона взялася натирати підлогу на кухні. Саме на кухні. Бо в кімнаті — полаковано, а в коридорі килимки. Вирішили відволіктись?
— Звичайно, — погодилась медсестра. — Ми взагалі цю квартиру без паркету одержали, самий лінолеум. Спочатку зробили підлогу в кімнаті, потім — в коридорі, а оце, перед тими вихідними, дійшли руки і до кухні. Тут вирішили не лакувати, а натерти мастикою. Все ж таки кухня… Хтозна! Окріп проллється чи соус якийсь.
— Справді, кухня — то така справа. Щось та проллється. Як не соус, то кров. Он ви скільки мастики навецькали, так, наче фарбували, а не під натирання. Це щоб сліди крові приховати. Я вам вірю — якби паркет на кухні був натертий до вбивства, кров можна було б змити навіть холодною водою, а потім лише пройтись суконкою чи щіткою. Але кров, на ваше горе, всоталась у світле дерево так, що просто відмити вже було неможливо. Тоді ви залили підлогу густою мастикою темно-червоного кольору. Такою псують підлогу в установах, а для власної хати купують німецьку, в пластикових тубах. У вітчизняної є лише одна перевага — вона справді фарбує дерево. Але зараз я викличу бригаду експертів, вони переберуть увесь паркет по дощечці, а залишки крові таки знайдуть. Вона мусила затекти в щілини і зі споду.