День Незалежності
- Автор: Масляк Петро
- Год: 2010
- Язык: украинский
- Год: Геопринт
- Жанр: Альтернативная история
Электронная книга - «День Незалежності». Краткое содержание книги:
До речі, розрахунки деяких фізиків-теоретиків показують, що Всесвіт, можливо, складається з двох накладених один на одного і пов’язаних між собою світів. Кожний із них співпадає всіма своїми точками з іншим і є ніби його тінню. Це два види матерії: звичайна і так звана тіньова, слабо пов’язана з першою. На Землі існують окремі території, де ці світи можуть співіснувати, народжуючи при цьому таких собі двійників, котрі діють у двох світах одночасно. До таких територій, де можуть виникати подібні явища, і належать Україна, і, зокрема, Київ.
Власне, подібне явище саме й замальовується у творі академіка Петра Масляка «День незалежності», який вийшов у київському видавництві «Геопринт». Крім того, автор у захопливій художній формі розглядає, яким чином зміна минулого-майбутнього може відбитися на долях України й українців. За сюжетом президент України та його «друг»-олігарх одночасно «замовили» один одного. Для виконання замовлень задіяні два найкращі спеціалісти (міжнародний кілер і український снайпер). Принагідно виявляється, що ці люди існують ніби у паралельних світах, інколи втілюючись однією душею у двох тілесних оболонках. Хто ж зі снайперів виявиться спритнішим у змаганні, де на кону — життя людей?
Про це і ще про багато чого цікавого можна дізнатися, прочитавши роман П. Масляка. Він написаний у жанрі гостросюжетної реалістичної фантастики. Щодо автора цього роману, то помічено, що пророцтва і наукові передбачення професора Петра Олексійовича Масляка мають магічну силу збуватися. Науковий аналіз вченого, його інтуїція й навіть пророчі сни створюють неповторний колорит роману. Можливо, читач раптом почне впізнавати в придуманих письменником персонажах конкретні історичні особи, а також події й явища українського сьогодення, що саме і відрізняє реалістичну частину цього твору. Книжка «нашпигована» глибоким знанням природи, сучасних технологій і людської психології, маловідомими фактами з історії та географії, філософськими афоризмами і політологічними узагальненнями, а також життєрадісним гумором.
Події роману відбуваються в сучасній Україні. Все справжнє: Дніпро, Київ, вулиці, установи, гуртожитки, навіть автобусні маршрути. Реальні люди: чоловіки й жінки, студенти й пенсіонери, міліціонери й дачники. Реальна і ситуація: до влади прийшло чергове політичне угрупування, і між переможцями починаються «розбірки». Але чи дійсно всі ті люди й ситуації настільки реальні? Адже дія роману відбувається не сьогодні, а десь у майбутньому. Саме туди переміщується на своїй «машині часу» геніальний вчений Хома. То якою буде наша країна в майбутньому, який шлях обере? Над цим пропонує замислитися автор роману «День Незалежності», що вийшов у видавництві «Геопринт» та Бібліотеці інтернет-порталу «Народний оглядач» і вже з’явився у книжкових магазинах не тільки столиці, а й інших містах України.
Петро ОЛАР, кінорежисер
- З усім цим можна погодитися, але суто теоретично, - не здавався Андрій. - У наших з донею стосунках ти виключаєш її як особистість. Мар’яна - зовсім не безхребетна дурепа. Вона дуже розумна і внутрішньо сильна. Впевнений, дівчинка знайде чоловіка, який зуміє її оцінити. Або він сам її знайде і оцінить. Ось побачиш.
Андрій використовував всі гроші, які інший витритив би на горілку, цигарки і жінок, на навчання, всебічний духовний і фізичний розвиток доньки. Вона відвідувала танцювальний клас, вчилася малювати і грати у великий теніс. У дівчинки дуже рано з’явився потяг до «конструювання краси». Дизайн в усіх своїх проявах на той час став модною, престижною і перспективною спеціальністю. Якось, прямуючи вулицею Кіквідзе, на якій вони мешкали в Києві, Андрій з донькою завернули до розміщеного неподалік від їхнього дому Київського інституту декоративно-прикладного мистецтва і дизайну імені Михайла Бойчука. Стіни фойє інституту прикрашали чудові витинанки - студентські курсові й дипломні роботи. Він не міг відірвати від них Мар’яну.
- Тату, а можна я буду тут вчитися? - запитала вона батька.
- Доню, бачиш, які тут дорослі дяді і тьоті ходять? - посміхнувся Андрій. - Тобі ще треба підрости.
- А як звуть цю маленьку, гарненьку панянку? - звернувся до них «мистецького» вигляду чоловік років 50-ти. - Це, мабуть, наша майбутня студентка? Я спостерігав за її реакцією на роботи наших кращих студентів. У неї є відчуття прекрасного.
- Вона зветься Мар’яною, - засміявся Орос. - Дуже не любить, коли її називають якимись іншими варіантами цього імені. Особливо пестливими.
- Яке гарне поетичне ім’я! У батьків, здається, теж є потяг до прекрасного.
- Ви не могли б нам допомогти порадою, шановний? - зважився Орос, подаючи руку добродію і називаючи себе.
- Я доцент цього інституту Ткачук і готовий вам допомогти - відповів чоловік.
- Чи немає у вас тут, чи у якійсь школі або гімназії, чи ще десь, де ми і не підозрюємо, якогось гуртка дизайну для молодших школярів? Дуже вже моя донька любить цю справу. А тепер, коли я мав необачність привести її до вашого інституту, вона вже не залишить мене у спокої.
- Ви прийшли дуже вчасно і зустріли саме ту людину, яка вам потрібна, - лагідно всміхнувся доцент Ткачук. - З початку нового навчального року я організовую для всіх бажаючих старшокласників Києва гурток дизайну. Але обіцяю, що зроблю виняток для цієї милої панянки, раз вона так щиро любить дизайн. Ви де мешкаєте, в Києві?
- Та тут же поряд, на Кіквідзе, саме з вашого боку вулиці, тільки на три будинки вище, в бік Басейної.
- Так це взагалі майже ідеальна ситуація, - зрадів Ткачук. - Ось тримайте мою візитівку, і я зараз же запишу вашу донечку, а також ваш телефон і домашню адресу. А туди, десь ближче до першого вересня ви зі мною зв’яжіться і почнемо працювати. Згода, Мар’яночко, чи-то, пробач, Мар’яно?
- Так, пане Ткачук, - серйозно відповіла дівчинка.
- Ой, яке ж ти диво, моя маленька, - аж засяяв доцент. - От комусь щастя буде…
Так і жила родина Андрія Ороса, фактично розірвана навпіл: тато з татовою донечкою Мар’яною, і мама з маминим синочком Юрком.
Святковий день 24 серпня для Андрія Ороса був днем робочим. Спочатку відбувся парад, котрий Президент з Прем’єр-міністром, Міністром оборони і почесними гостями приймали з урядової трибуни. Вона була захищена величезною адміністративною будівлею з найбільш вразливого, на думку керівництва СБУ і МВС, боку, тобто Софіївської площі. Андрієві так і не вдалося переконати начальство, що для Раміреса їхні міркування - не закон. Але, на щастя, поки що нічого не відбувалося. А ось після параду Президент мав відкривати пам’ятник на тому ж таки Майдані Незалежності, але на 100-150 метрів направо від трибуни в бік Європейської площі. Це місце було якраз найбільш вразливе з усіх точок зору. О першій годині дня Андрій зайняв стратегічно найвигіднішу позицію на даху готелю «Україна».
До відкриття пам’ятника залишалася ще ціла година, і Андрій влаштувався якомога комфортабільніше - наскільки дозволяла ситуація. Він тримав у оптичному прицілі своєї гвинтівки ті два вікна у будинку навпроти, по вулиці Софіївській, 21, які його теодоліт визначив як найкращі для обстрілу місцевості довкола пам’ятника. Орос випростався, зручніше закріплюючи переговорний пристрій на голові. Сонце вже повернуло на захід і сліпило Андрієві очі, що створювало додаткові переваги для Раміреса, котрий, вочевидь, мав розміститися з боку заходу сонця. В повному бойовому спорядженні Орос парився на змазаній смолою чорній покрівлі готелю, намагаючись не виказати своєї присутності зайвим рухом.