День Незалежності
- Автор: Масляк Петро
- Год: 2010
- Язык: украинский
- Год: Геопринт
- Жанр: Альтернативная история
Электронная книга - «День Незалежності». Краткое содержание книги:
До речі, розрахунки деяких фізиків-теоретиків показують, що Всесвіт, можливо, складається з двох накладених один на одного і пов’язаних між собою світів. Кожний із них співпадає всіма своїми точками з іншим і є ніби його тінню. Це два види матерії: звичайна і так звана тіньова, слабо пов’язана з першою. На Землі існують окремі території, де ці світи можуть співіснувати, народжуючи при цьому таких собі двійників, котрі діють у двох світах одночасно. До таких територій, де можуть виникати подібні явища, і належать Україна, і, зокрема, Київ.
Власне, подібне явище саме й замальовується у творі академіка Петра Масляка «День незалежності», який вийшов у київському видавництві «Геопринт». Крім того, автор у захопливій художній формі розглядає, яким чином зміна минулого-майбутнього може відбитися на долях України й українців. За сюжетом президент України та його «друг»-олігарх одночасно «замовили» один одного. Для виконання замовлень задіяні два найкращі спеціалісти (міжнародний кілер і український снайпер). Принагідно виявляється, що ці люди існують ніби у паралельних світах, інколи втілюючись однією душею у двох тілесних оболонках. Хто ж зі снайперів виявиться спритнішим у змаганні, де на кону — життя людей?
Про це і ще про багато чого цікавого можна дізнатися, прочитавши роман П. Масляка. Він написаний у жанрі гостросюжетної реалістичної фантастики. Щодо автора цього роману, то помічено, що пророцтва і наукові передбачення професора Петра Олексійовича Масляка мають магічну силу збуватися. Науковий аналіз вченого, його інтуїція й навіть пророчі сни створюють неповторний колорит роману. Можливо, читач раптом почне впізнавати в придуманих письменником персонажах конкретні історичні особи, а також події й явища українського сьогодення, що саме і відрізняє реалістичну частину цього твору. Книжка «нашпигована» глибоким знанням природи, сучасних технологій і людської психології, маловідомими фактами з історії та географії, філософськими афоризмами і політологічними узагальненнями, а також життєрадісним гумором.
Події роману відбуваються в сучасній Україні. Все справжнє: Дніпро, Київ, вулиці, установи, гуртожитки, навіть автобусні маршрути. Реальні люди: чоловіки й жінки, студенти й пенсіонери, міліціонери й дачники. Реальна і ситуація: до влади прийшло чергове політичне угрупування, і між переможцями починаються «розбірки». Але чи дійсно всі ті люди й ситуації настільки реальні? Адже дія роману відбувається не сьогодні, а десь у майбутньому. Саме туди переміщується на своїй «машині часу» геніальний вчений Хома. То якою буде наша країна в майбутньому, який шлях обере? Над цим пропонує замислитися автор роману «День Незалежності», що вийшов у видавництві «Геопринт» та Бібліотеці інтернет-порталу «Народний оглядач» і вже з’явився у книжкових магазинах не тільки столиці, а й інших містах України.
Петро ОЛАР, кінорежисер
Андрій дивився на дружину і сина і бачив ніби вперше. Які незбагненні викрутаси робить генетика. Його молодша донька, Мар’яна, була в усьому прямою протилежністю своєму рідному братові. Хоча вони ніби й однаково виховували своїх дітей, але результати, на жаль, були зовсім протилежні.
«У тому що сталося, є і моя вина, - думав Орос. - Мене постійно не було вдома, а хлопці ж потребують батьківської уваги, прикладу мужності і твердості характеру, що повинно було б органічно врівноважувати материнську любов і ніжність. А може це природа, гени? Стефанія завжди відзначалась легковажністю».
Цю рису характеру дружини він розгледів давно, ще тоді, як з нею одружувався. Але в ті часи Андрієві це імпонувало і навіть збуджувало його. Тим більше, що Стефанія належала до доволі рідкісного типу жінок, що поєднував легковажність з чудовою зовнішністю, сильним материнським інстинктом і хазяйновитістю.
- Поїдь до Києва і поговори з цими людьми, - звернулася до нього дружина, продовжуючи пестити сина по голові. - Мобілізуй своїх колишніх колег. Ти ж підтримуєш з ними зв’язки, ви регулярно зустрічаєтеся. Може, й зможеш домовитися з тими шулерами, які обіграли нашого синочка. Ти ж все-таки колишній міліціонер, знаєш, як говорити з такими людьми.
Андрій знову мовчки глянув на Стефанію. Цей випадок ще більше віддалить його від неї. Переїхавши з Києва до села, дружина зовсім несподівано для нього почала корчити з себе бозна що. Поставила себе вище за оточення, вона ж, бачте, приїхала зі столиці, а от Андрій де народився, туди і повернувся. І, головне, місцеві жінки повністю перейняли ті претензії Стефанії. Серед жінок села переважали вдови. Справжні і «солом’яні». Чоловіки останніх десь «забігли» і чи то не хотіли, чи то вже не змогли повернутися назад. Стефанія організувала з них своєрідний гурток. Вони збиралися вечорами у сливово-персиковому саду біля їхнього будинку в красивій альтанці, яку Андрій спорудив власними руками. На свою біду, він провів туди світло і поставив мангал. Думав, що матиме цілорічне місце для посиденьок з друзями. Натомість отримав гурт навіжених жінок, якими верховодила його дружина. В такі дні Андрій ховався до будинку або йшов на вулицю, сідав на лавку і поринав у невеселі думки про метаморфози сімейного життя.
«Ну, чому колись ніжна і турботлива Стефанія стала такою «ніякою» по відношенню до нього? Чому вона більше тепла віддає домашнім коту і собаці, аніж рідному чоловікові, від якого народила двох дітей? Чому так? Чому нині ці її безбарвні подруги-вдови цікавлять Стефанію набагато більше, ніж я, її чоловік? Ми ж з нею фактично ще зовсім молоді люди. На мене і донині інколи задивляються жінки, і навіть дівчата...» Минулої зими у лютому вони сім’єю відпочивали в Єгипті. Андрій сидів біля басейну самотою, бо дружина і там сколотила групу екзальтованих жінок і теж серед них верховодила. З басейну вилізла якась дівчина з розкішними формами, зібрала зі свого волосся воду і вилила на Ороса. При цьому вона так промовисто на нього подивилася, що тому стало аж млосно. А дружина водиться з вдовами. А може, вона таким чином натякає, що і сама не проти стати вдовою?
Інтимні стосунки зі Стефанією стали в Андрія ледь не бібліографічною рідкістю. Орос вже давно помітив, що коли він звертається до дружини з пропозицією про інтимний зв’язок, та кривиться так страшенно, ніби він пропонує їй лягти з ним у труну. А коли вже уникнути цього їй ніяк не вдається, дружина каже: тільки давай пошвидше. Але ж їй лише сорок років! «Господи, що сталося з нашим коханням? - думав Андрій. - Може, вона ревнує мене до невблаганного часу?» У свої сорок Стефанія розпливлася, втратила стрункість і смак до життя. Колись справжня красуня, нині вона виглядала, як бабуся. «А я залишився таким же високим і струнким, як і в юності. Фігура, дякуючи спортивним вправам, навіть кращою стала. І волосся в Стефанії майже все сиве, а в мене так і не з’явилося жодної сивої волосинки. Це генетичне. В мого батька сивого волосся майже не було до самої смерті. І хоча я неодноразово переконував дружину в тому, що кохаю її таку, як є, вона, певно, не вірить. Та й дійсно, в Стефанії тепер важко впізнати ту милу дівчину, в яку я закохався з першого погляду. А їй, мабуть, досить глянути в дзеркало, щоб побачити, що я нещирий. І ці жінки-вдови - це ніби протест проти безжальної природи, це ніби тло, на фоні якого вона відчуває себе кращою за них, гарнішою і молодшою. Якби я став інвалідом на возику, вона б, напевно, знову б мене покохала, всіляко пестувала б і оберігала. А раз я здоровий і молодий - і тілом, і душею, то й ніби проклятий для неї».