"Сатурна" майже не видно
- Автор: Ардаматский Василий Иванович
- Год: 1964
- Язык: украинский
- Год: "Молодь"
- Переводчик: М. Лещенко
- Жанр: Военная проза
Электронная книга - «"Сатурна" майже не видно». Краткое содержание книги:
Порушимо це мовчання. Тепер це можна зробити. Візьмемо одну з папок, струснемо з неї пилюку часу. Почнемо читати документи. І ось ми вже чуємо живі голоси й бачимо героїв повісті.
— Так, золотий комендант нам попався. Чоловік із тих, що закинь самого на Північний полюс, то він там створить робочу бригаду з білих ведмедів.
Вони обоє посміялися.
В землянку зайшов Коля. На ньому була перехоплена ременем ватянка з засуканими майже по лікоть рукавами. На базі всі називали його жартома особистим ад'ютантом Маркова, хоч жив він у землянці Будницького.
— Я готовий, — сказав Коля чомусь винувато.
— Не змерзнеш? — суворо запитав Марков.
— Ні…
— Тоді йди до Будницького, він пояснить тобі твої завдання в поході.
Коля вийшов. Рудін кивнув йому вслід.
— Як ад'ютант? Справляється?
— Старається, — відповів Марков, і очі його звузилися, немов він дивився в далечінь. — Він на мого Санька чимось схожий. Страшно подумати, яке випробування випало оцій дітворі. Рік зараз для них вважай за п'ять. І ви знаєте, вони все прекрасно розуміють. Коля якось сказав мені: «Добряче мені пощастило, я, — каже, — голову сушив, до якого вузу йти, коли десятирічку закінчу, і раптом підвалила війна, і я попав до партизанської академії…»
Так їхня розмова раптом відійшла далеко-далеко від тієї величезної і важкої справи, з якої вона почалась. Але справа ця невідступно стояла поряд і зразу ж нагадала про себе. Галя принесла щойно прийняту шифровку з Москви. Марков прочитав її і передав Рудіну.
З Москви — Маркову.
«Передайте Рудіну таке: там, куди він іде, працюють люди, яким дуже добре відомий хід війни, яким цілком ясно, що бліц не вдався. Вони знають, що швидке й далеке просування їхніх військ в глиб нашої країни викликало небезпечну для них розтягнутість комунікацій, яка вже тепер стримує активність їхніх військ. Ми маємо точні відомості, що в їхньому генеральному штабі дебатується план припинення наступу на Центральному фронті, щоб до майбутнього року підготувати вирішальний наступ на Москву. Велику тривогу у тверезо мислячих німецьких генералів викликає непідготовленість їхніх військ до нашої зими. Мова тут іде про екіпіровку солдатів і про техніку, не розраховану на низькі температури. Навіть осіння грязюка вже стала для них відчутними труднощами. Треба, щоб Рудін усе це знав і враховував. Про вихід Рудіна в операцію повідомте мене негайно. Інформуйте про це і товариша Олексія. Всі ми бажаємо Рудіну успіху і впевнені в ньому. Привіт. Старков».
Рудін прочитав шифровку і повернув її Маркову. Вони перезирнулися. Радіограма була для них немовби відповіддю на їхні постійні і тривожні роздуми про становище на фронті. Тільки вчора вони говорили про це, і Марков сказав, що найголовніші труднощі для Рудіна створює становище на фронті, бо ж цілком ясно, що розмовляти з Андросовим було б далеко легше, якби німецькі війська не мали таких великих успіхів у перші ж місяці війни.
— Лишається тільки бажати, — сказав Рудін, — щоб Андросов виявився досить обізнаним.
— А якщо ні,— посміхнувся Марков, — інформуйте його самі.
— Постараюсь…
Коли впали сутінки, бійці невидимого фронту залишили острів. За кілька хвилин до цього в Москву відправили останню радіограму. «Зараз Рудін виходить. Усі кидаємо острів і переходимо на зимову базу. Вранці зв'язок звідти. Марков».
На межі болота Марков попрощався з Рудіним.
— Усе буде в порядку, я певен, — тихо сказав Марков, потискаючи руку Рудіну.
— Я теж.
— До побачення!
— До побачення! — Рудін махнув рукою товаришам, що стояли віддалік, усміхнувся Галі Громовій, яка дивилась на нього широко відкритими очима, і побіг доганяти загін Ольховикова.
Розділ 9
Ішли мовчки, розтягнутим ланцюжком. Попереду маячила величезна постать Ольховикова, зразу ж за ним крокував Рудін. Досить було кому-небудь дзвякнути зброєю або глухо чортихнутися на слизькій стежці, як Ольховиков обертався і деякий час ішов задкуючи. І тоді винуватець намагався сховатися за спиною переднього товариша, немов командир міг розгледіти його в темряві.
За кілометр від села Нікольського загін зустрів бійця, що вів тут попередню розвідку. Той повідомив, що у селі налічується десятків зо два німців і поліцаїв. Німці ночують у приміщенні школи, а поліцаї — по хатах.
Підійшли до села ближче. Ольховиков сам вибрав місце для кожного свого бійця. Залишаючи його, він запитував:
— Усе ясно? Запитань нема?
— Ясно!..
Розмістивши бійців з флангів села і прямо перед ним, Ольховиков вернувся до Рудіна, який вибрав собі місце на краю вільшняка, що широкою смугою тягнувся на захід від села.