Старі люди
- Автор: Андрухович Софія
- Год: 2005
- Язык: украинский
- Жанр: Современная русская и зарубежная проза
Электронная книга - «Старі люди». Краткое содержание книги:
Усі були вражені, аплодували, як навісні. Марта сяяла, немов діамант, про який співала, і розсилала всім повітряні поцілунки, навіть не зупиняючи на мені погляду. Поганенький переклад, подумав я, обов’язково скажу їй, наскільки він примітивний.
— Прошу вибачення за недолугий переклад, — промовила Марта. — Це імпровізація. До того ж, мені вилетіли з голови деякі англійські слова.
Саксофоніст підхопив лівою рукою Марту за талію, і вони закружляли сценою. Тим часом я спорожнив пляшку Hennesy і замовив «Десну». Я був злий і на Марту, і на себе, і на саксофоніста, і на Дюка Еллінґтона, і на цей клуб, і — не повіриш — навіть на тебе, мила, ні в чому не винна Фйоно!.. Вибачиш?
— А тепер я нарешті йду пісяти, — виголосила Марта в мікрофон. Це оголошення публіка прийняла найбільш захоплено, вона просто шаленіла, а я думав, що, може, це гуде в мене в голові. Але Марта повторила ще голосніше, майже гаркнула: — Чуєш, Луко, я йду пісяти!..
Всі повернули голови до мене, і я відчув, як червонію весь, як червоніють навіть мізинці в мене на ногах. Публіка сміялася, реготав товстий лисий дядько, тримаючись за живіт, верещали від сміху дівчата, душилися огидними звуками хлопці, бармен і офіціанти, хихотіли вокаліст, саксофоніст і саксофон… Не знаю, що сталося б зі мною, якби я не помітив раптом десь у кутку, біля дзеркал постать, яка переслідувала мене цілий вечір. Я пильно вдивився туди, іґноруючи пальці, які вказували просто на мене, регіт і репліки. Чоловік у помаранчевому штруксовому костюмі то з’являвся, то зникав, ховаючись за парами, які танцювали чи просто так товклися тут і там. Усвідомивши раптом, що Марти немає вже досить-таки довго, я зірвався на рівні. Чоловік у костюмі зарухався теж, я втратив його з поля зору, тоді встиг помітити блиск скелець його окулярів вже біля самого туалету. Перекинувши пляшку і штовхнувши в плече лисого товстуна, не зважаючи на обурені крики, які супроводжували мене з усіх боків, я кинувся до туалету.
Там на перешкоді мені став чималий дядько, який запропонував заплатити 50 копійок за користування пісуаром. Я кинув йому в тарілочку решту грошей, які залишилися. Дядько лише присвиснув, відступив убік і швидко сховав папірці до кишені. Він був тепер на моєму боці, і навіть не писнув, коли я різко потягнув на себе двері жіночого туалету.
Там, на великій дерев’яній скрині сиділа Марта і щось розповідала. Навколо неї зібралося декілька уважних слухачок. Я підійшов до них впритул, і одна з дівчат, поглянувши на мене, трохи відсунулась, аби дати мені краще місце для слухання.
— Можу розповісти на цю тему іще одну історію. Певний чоловік любив моститися в ліжку, як квочка, — провадила Марта. — Його бідолашна дружина за силу-силенну років так і не змогла побороти цієї звички, і їй не залишалося нічого іншого, як змиритися зі своєю гіркою долею. Тож довгими вечорами вона впродовж кількох годин витримувала чоловікове борсання, перекручування, шарудіння поряд із собою, аж доки, знеможена, не засинала. А коли вона запитувала: «Ну чого ти, небоже, там мостишся, як квочка на яйцях?», чоловік відповідав, як правило: «Скоро побачиш, кохана, потерпи ще трохи.» І ось коли вона почала вже подумувати про розлучення, одного ранку в ліжку між собою і чоловіком знайшла маленького щойнонародженого хлопчика. «Що це?» — злякано запитала жінка. Чоловік, вимучений і блідий, витер сльозу, яка скочувала йому по щоці, і відповів: «Я висидів тобі сина зі свого правого яєчка.»
— Ходімо вже, Марто, — сказав я. Вона стрепенулася, лише тепер мене помітивши. Посміхнулася мені й кивнула, вставши зі скрині.
— Ну ще одну історійку, ну будь-ласочка! — заскиглила дівчина, яка поступилася мені місцем.
Марта невпевнено подивилася на мене, і сказала:
— Добре, ще одну, коротесеньку. Було собі двоє мишенят. Одного разу вони знайшли велетенську голівку сиру, прогризли в ній тунель і всередині влаштували собі зручненьку нірку. Тепер їм не доводилось шукати собі їжі, бо все було при них: і нова хата, і смачний сир. Так жили вони довго і щасливо, аж доки не з’їли свого розкішного помешкання. До побачення!
Ми вийшли надвір, тримаючись за руки. Падав густий лапатий сніг, вітру не було. Марта підставила розпашіле лице під сніжинки.
— Позич на таксі, — буркнув я.
Відчинивши двері до лазнички, я побачив, що Марта сидить на краю ванни. Її ґранатова сукенка була знову задерта на стегна. Але цього разу я не розлютився.
— Так і не зробила цього в клубі, — зніяковівши, пояснила вона.
Я нахилився і ми поцілувалися.
— Ніколи ще не цілував жінку, коли та пісяє, — прошепотів, дивлячись їй в очі і доторкаючись до кінчика її носа своїм.