Комета прилітає
- Автор: Янсон Туве Марика
- Серия: Мумі-тролі #2
- Год: 2008
- Язык: украинский
- Год: Видавництво Старого Лева
- ISBN: 978-966-2909-24-1
- Переводчик: Наталя Романівна Іваничук
- Жанр: Детская проза
Электронная книга - «Комета прилітає». Краткое содержание книги:
— Чудовий ліс! — мало не плакав Мумі-троль. — На що він тепер схожий!
Дерева перетворилися на голі, обдерті від кори цурпалки, а під ними чорніла знищена земля. Квітка за вушком Хропсі залишилася єдиною живою рослинкою. Так само зненацька, як і з’явилася, хмара голодних коників-стрибунців здійнялася в повітря і зникла в західному напрямку. Ліс знову огорнуло тишею. Хропусь щось занотовував у своєму зошиті. «Катастрофа номер один, — писав він. — Чи знаєте ви, що поява комети завжди призводить до катастроф?»
— Що таке «катастрофа»? — запитав Чмих.
— Нашестя коників-стрибунців, чума, землетруси, — пояснив Хропусь. — А ще цунамі, циклони і таке інше…
— Галас і лемент, одним словом, — пробурмотів Гемуль. — Ані хвилини спокою…
Друзі побрели далі сплюндрованим лісом.
— Тільки б вони не зжерли садок біля хати, — благав подумки Мумі-троль. — Мама помре з розпачу. А татова плантація тютюну… Любий Нюхмумрику, заграй щось, — попрохав він. — Хай навіть щось сумне…
— Моя гармонія зіпсувалася, — мовив Нюхмумрик. — Лише кілька тонів можна видобути з неї.
— То заграй те, що залишилося, — не відступався Мумі-троль.
І тоді Нюхмумрик заграв пісеньку «Вілері валена»:
— Жахливо… — зауважив Гемуль.
Ледь переставляючи змучені ніжки, друзі мандрували далі. Надвечір знявся вітер. Спершу це був звичайний різкий вітер, та згодом він набрав сили і сягав уже п’яти-шести балів. Невдовзі сила вітру досягла семи балів, а тоді почався ураган, який застав подорожніх посеред великої трясовини.
— Катастрофа номер два! — вигукнув Хропусь і помахав своїм зошитом. — Циклон!
Порив вітру вихопив у нього з лапок і поніс угору зошита з усіма інструкціями та порадами, як поводитися, щоб порятуватися від комети.
— Нас занесе ураганом просто додому! — зрадів Мумі-троль. — Яке щастя, що він дме у потрібному напрямку!
Буря, завиваючи, гнала їх через болото. Вітер намагався зірвати капелюха з голови Нюхмумрика, відривав від землі Чмиха і заніс у піднебесся медаль Мумі-троля.
— Я боюся! — хлипала Хропся. — Тримай мене за лапку…
Мумі-троль і на мить не відпускав її лапку. «Якби у мене була велика повітряна куля, — думав він, — ми полетіли б додому, просто в обійми Мами і Тата…»
У цю мить заволав Гемуль, та так, що де там з ним змагатися навіть протитуманній пароплавній сирені. Ураган вихопив у нього альбом з марками, і той полетів у світи з усіма раритетами, серіями та водяними штемпелями, тріпочучи, немов птаха, й зникаючи у високості… Гемуль кинувся навздогін. Його спідниці надулися вітром, лопотіли й ляскотіли… Гемуля, схожого на величезного паперового змія, теж, напевно, занесло би бозна-куди, якби він не зачепився за кущ. Отам він сидів, натягнувши свою хламиду на голову й оплакуючи втрату.
За якусь мить Гемуль відчув, як хтось шарпає його за руку.
— Не чіпайте мене, — проскімлив він. — Я втратив свій альбом з марками!
— Знаю, — мовив Мумі-троль. — Мені дуже шкода. Але, на жаль, ми мусимо позичити твою сукню. Зробимо з неї повітряну кулю. Нас чекають удома! А комета вже зовсім близько! Зніми, будь ласка, свої спідниці…
— Дайте мені спокій! — істерично заверещав Гемуль. — Ні слова про комети! Ненавиджу комети!
Ураган тим часом сягнув уже десяти балів.
Від горизонту сунула чорна спіраль смерчу. Все ближче і ближче…
— Знімай хламиду! — закричав Нюхмумрик.
Ніхто не чув, що саме відповів Гемуль, але ніхто, правду кажучи, й не прислухався, бо сказав він напевно щось дуже мерзотне. Не гаючи часу, друзі роздягнули Гемуля, знявши сукенку йому через голову. То була дуже велика, оздоблена торочками й воланами сукня, яку Гемуль успадкував від своєї тітки. Достатньо було стягнути комірець та позв’язувати рукави — і чудова повітряна куля готова!
Чорна хмара смерчу була вже зовсім поруч.
— Міцно тримайтеся за поділ! — скомандував Нюхмумрик. — Зараз полетимо вслід за твоїми марками!
Усі вхопилися за торочки Гемулевої хламиди, ураган підняв їх у повітря саме за мить до того, як на трясовину прикотився смерч і погнався за ними навздогін. Земна твердь зникла з-під ніг, усе навколо потемніло. І полетіли вони далеко-далеко на захід, назустріч сутінками та ночі.
Незадовго до півночі циклон охляв. Повітряна куля поволі опустилася в ліс і зависла на високому дереві. Усі мовчали, приходячи до тями; сиділи, скоцюрбившись, на гілках, вдивлялися у червону пітьму лісу і наслухали, як віддаляється циклон — усе далі й далі… Під кінець до них долинав лише слабкий посвист, а потім усе стихло. Першим озвався Нюхмумрик: