Комета прилітає
- Автор: Янсон Туве Марика
- Серия: Мумі-тролі #2
- Год: 2008
- Язык: украинский
- Год: Видавництво Старого Лева
- ISBN: 978-966-2909-24-1
- Переводчик: Наталя Романівна Іваничук
- Жанр: Детская проза
Электронная книга - «Комета прилітає». Краткое содержание книги:
— Ванна надто велика, — пояснила Мама. — Не поміщається в отворі печери. Хропусь хотів скликати з цього приводу нараду, але у нас мало часу… Тепер вони намагаються витягнути ванну на вершок скелі, щоб затулити нею дірку в стелі. Ой, лишенько!
— Я зустрів своє кошеня, — повідомив Чмих. — Воно пообіцяло прийти до печери перед восьмою…
— От і добре! — втішилася Мама. — Я дуже рада! А тепер піду позастеляю ліжка в печері…
Ванна затулила отвір у стелі з точністю до чотирьох сантиметрів, їм дуже пощастило!
Потроху всі речі розташували всередині печери, вхід до печери Мама заслонила ковдрою.
— Гадаєш, ковдра витримає спеку? — засумнівався Мумі-троль.
— А ми її піддамо спеціальній обробці, — заспокоїв Нюхмумрик, дістаючи з кишені маленьку пляшечку. — Погляньте! Моя знаменита підземна Сонячна Олива! Їй жодна спека не страшна!
— Плями від неї залишаються? — запитала Мама.
Раптом вона схопилася лапами за голову:
— А де ж Ондатр?
— Він не хотів іти з нами, — відповів Тато. — Водно торочив, що пікніки зараз не мають жодного сенсу. Я покинув його в саду. І гамак йому залишив.
— Ой-ой! — зітхнула Мама знову і заходилася готувати обід на примусі.
Годинник показував за п’ять хвилин сьому. Коли всі вже пообідали і перейшли до сиру, ззовні почулося голосне чмихання. З-під ковдри, яка затуляла вхід, з’явилася вусата рийка.
— О, ви таки прийшли, — зрадів Мумі-троль.
— Я не витримав у гамаку шаленої спеки, — мовив Ондатр. — Подумав, що у печері, мабуть, прохолодніше.
Він статечно пошкандибав у куток.
— Моє кошеня по дорозі бачили? — запитав Чмих.
— Ні…
Тато Мумі-троля досяг з кишені годинника:
— Ми готові. Зараз рівно восьма.
— Ще встигнемо покуштувати десерт, — сказала Мама. — Чмиху, куди ти поклав торт?
— Десь там, — показав малий у куток, де примостився Ондатр.
— Де це — десь там? — перепитала Мама. — Я його не бачу. Може, шановний Ондатр бачив нашого торта?
— Не бачив ні кошенят, ні тортів, — роздратовано буркнув Ондатр. — Не бачив, не куштував, і взагалі, кошенята і торти мене не цікавлять. Я думаю.
Гемуль засміявся, не підводячи голови від свого альбому з марками.
— Маєте рацію, — бурмотів він. — Галас… Суцільний галас і суєта…
— Але куди ж він подівся? — геть спантеличилася Мама. — Любий Чмиху, сподіваюся, ти не всього торта з’їв по дорозі?
— Ні, він надто великий, — запротестував Чмих.
— Ага, то ти його таки куштував? — гаркнув Мумі-троль.
— Лише зірочку на верхівці, але вона була дуже твердою! — й собі відгаркнувся Чмих та заповз під матрац.
Нікого з друзів більше й бачити не хотів. Написали на торті «Моєму любому Мумі-тролеві», а не «Моєму любому Чмихові»! Та й кошеня не прийшло, хоч уже минула восьма.
— Ой-ой, — знову почулося Мамине зітхання. Вона сіла на стілець, бо дуже втомилася. — Самі прикрощі нині…
Хропся уважно глянула на Ондатра.
— Чи не могли б ви на хвильку встати, — попросила вона.
— Нащо? Сиджу собі та й сиджу, нікому не заважаю, — буркнув Ондатр.
— Але ж ви сидите на торті Мумі-троля!
Ондатр аж підскочив і — о, сили небесні! — на що він ззаду був схожий! А торт!..
— А ось цього робити було не слід! — вигукнув Мумі-троль. — Торт спечений на мою честь!..
— Тепер я клеїтимуся все своє життя! — лементував Ондатр. — Я такого не стерплю! Це ваша вина!
— Заспокойтеся! Заспокойтеся! — вгамовувала товариство Мама. — Від того, що на ньому посидів Ондатр, торт не перестав бути тортом. Хіба трішки змінив форму…
Але її ніхто не слухав. Нюхмумрик заходився реготом. Чмих, який вирішив, що сміються з нього, визирнув з-під матраца і заверещав:
— Хай вашого черствого торта дідько вхопить! Його Мумі-тролеві спекли, а не мені! Ніхто й не подумав, що кошенята також полюбляють сметанку! Ось піду від вас геть і заберу зі собою кошеня, бо тільки воно мене тут любить!
Він прослизнув попід ковдрою і зник.
— Який жах! — розгубилася Мама. — Звичайно, треба було також написати «Моєму любому Чмихові»! Як я могла про це забути!
— Мусиш виправити свою помилку якимось гарним подарунком для крихітки, — серйозно мовив Тато.
Мама кивнула. Вона вирішила подарувати малому бабусині смарагди. З них можна зробити розкішний ошийник для кошеняти.
Нюхмумрик відслонив ковдру і визирнув з печери.
— Піду, мабуть, пошукаю Чмиха… — промовив він.
— Зачекай! — стримала його Мама. — Може, Чмихові хочеться трохи побути на самоті. Невдовзі повернеться…