Волонтер
- Автор: Белый Дмитрий
- Год: 2013
- Язык: украинский
- Год: КД «Проспект-Прес»
- ISBN: 978-966-8899-10-7
- Жанр: Фэнтези
Электронная книга - «Волонтер». Краткое содержание книги:
Все це представлено у новій збірці творів відомого українського письменника Дмитра Білого. Роман «Чорне крило» переносить читача у таємничий вир східної містики, із якою герої зіткнулися, потрапивши у буревій громадянської війни, і яка зловісно відбилася на долях уже наших сучасників. Перша частина роману «Поцілунок відьми» розпочинає дивовижну історію кохання, сповнену пристрасті, таємниць і відкриття загадкового світу відьомських чар. Історико-містична повість «Вершниці Власти» відсилає читача у прадавні часи, коли в українських степах точилася боротьба останніх воїтельок — амазонок за збереження своїх таємничих містичних ритуалів. Повість «Волонтер» розповідає про долю юнака, який, потрапивши на Балканську війну в 90-х роках минулого сторіччя, опинився віч-на-віч із незбагненною і демонічною легендою, сповненою кохання і смертельної небезпеки.
Всі твори розраховані на широке коло читачів.
Раптом Дагоєв підняв на мене скляні очі.
— Допиши ієрогліф, Шень-мей повернеться й уб’є тебе, — ледве чутно прошепотів він.
Я підняв із землі обойму, перезарядив карабін і вистрілив йому в скроню. Голова Дагоєва відкинулася, він трохи завалився набік, але так і залишився сидіти на схрещених колінах.
Я почув сміх і підскочив до Рауха. Ротмістр сміявся, стискаючи рукою прострелене плече. На губах його пузирилася кров.
— Що тепер? — запитав я. Мій голос охоче підхопило відлуння й понесло кудись у безодню.
— Він сказав правду, — заговорив ротмістр, захлинаючись кров’ю, — візьми пензель. Якщо ти не продовжиш риску вниз, Демон буде метатися в печерах до ранку, потім увірветься сюди й уб’є всіх нас…
Раух закашлявся.
— І це все?! — закричав я.
На мертвенно-блідому обличчі Рауха з’явилася моторошна посмішка:
— Відведи риску ліворуч — і Демон стане твоїм… Думай, осавуле, за хвилину він повернеться…
На мої плечі лягли м’які руки. Я повільно обернувся. Ольга дивилася на мене божевільними очима:
— Врятуй їх, врятуй нас, тепер ти можеш! — задихаючись, шепотіла вона.
Я відвів руки Ольги і, хитаючись, підійшов до стіни, біля якої валявся пензель і чаша із залишками крові.
Підняв пензель, відчуваючи за спиною погляди найближчих для мене людей, і застиг.
— Ми доберемося до України, пане осавуле? — почув стогін Багуляка, що задихався.
Я зціпив зуби. Раптом десь у свідомості ніжно задзвеніла одна невимовно сумна, давно забута мелодія, і в цій мелодії м’яко віяв вітер, стелилася ковила й самотня верба гнулася над білою хатою, біля якої чекала мене стара мама…
…Я ще раз опустив пензель у чашу й доторкнувся до риски ієрогліфа, яку мав продовжити.
…За стінами печери чулося наростаюче виття…
Харбін, зима, 1936 рік
На цьому рукопис обривався. Наступні кілька аркушів були безнадійно зіпсовані. Доктор Гоголь глянув у вікно — холодний світанок поступово стирав зачарування нічних вулиць. Він згорнув зошит і відклав його на стос європейських газет, що майоріли тривожними заголовками. Знизу доносилися звуки танго — банкет підходив до свого неспокійного завершення. Доктор Гоголь знову глянув у вікно. На мить йому здалося, що вдалині, за дахами будинків, мелькнула чорна тінь, залишивши тривожний слід, окреслений гострим крилом.
ЧАСТИНА II
Два китайські медальйони
І в сухому стовбурі дерева можна почути ревіння дракона, й у старому черепі можна побачити око тигра.