Язиката Хвеська
- Автор: Кокотюха Андрей Анатольевич
- Год: 2009
- Язык: украинский
- Год: Країна Мрій
- ISBN: 978-966-424-206-3
- Жанр: Юмористическая проза
Электронная книга - «Язиката Хвеська». Краткое содержание книги:
Побовтавши в воді рукою, Ірина закрутила кран.
— Ось так легким порухом рухи «Фокус-плюс» їхній став центровою газетою. Правильно, Ксюх, ніколи не читай газет. Ага, і «ящика» не дивись! А що міліція? Заяви нема, трупа нема, а раз так — то і справи нема. Тут же головне — сенсація, жирна, жорстка, з кров'ю. Чим не правдивіше виглядає історія, тим швидше в неї вірять. Ніхто не підкопається. Кому воно треба? Сама знаєш, що не кожен день у нас цунамі, землетруси та інопланетяни. А люди хочуть, щоб така хрінь кожен день була. Тільки десь, із кимось, не в них і не з ними. Правильно, дурять людей, Ксюхо, дурять. Зате — як! Я від свого чоловіка просто ух! Знаєш, коли ми тільки почали зустрічатися, він ще не таке вигадував…
Закінчивши звітувати подрузі Ксенії, Іра Бойко скинула халат, залізла в ванну, млосно потягнулася в гарячій воді і не стрималася — набрала номер подруги Каті.
А потім — подруги Тані.
А далі — подруги Олі.
— Звідки інформація? — запитав майор Шалига.
— Сорока на хвості принесла, — про всяк випадок ухилився від прямої відповіді капітан Середа.
Про всяк випадок — бо не хотів без потреби здавати навіть начальству свої джерела інформації. Кожне таке джерело для будь-якого оперативного працівника було воістину золотим.
Шалига замислено постукав кінчиком кулькової ручки по столу. За час, поки Середа розповідав суть газетярської махінації, про яку дізнався невідомо від кого, невідомо як, він устиг намалювати на аркуші паперу череп та перехрещені кістки — старий піратський герб, «Веселий Роджер». Все, що зараз виклав капітан, виглядало так само неймовірно, як і, власне, історія зниклого жіночого трупа. Проте, хоч Середа і не підтвердив слова свого секретного агента жодним реальним доказом, оперативна чуйка підказувала майору Шализі: саме так все і відбулося. Бо інакших пояснень тому, що закрутилося довкола пригоди зі зниклим жіночим трупом, досвідчений сищик просто не бачив.
— Я цю сороку знаю? — поцікавився майор.
— Навряд.
Шалига акуратно згорнув малюнок з піратською емблемою, так само акуратно розірвав його навпіл, потім — ще раз. Клаптики полетіли в пластмасовий кошик для сміття.
— Значить, так, — промовив він. — Знайди цю сороку і попроси, аби вона забралася з міста. На місяць, не менше. Разом зі своїм хвостом. Ясно?
— Не дуже… Це потрібна сорока… Дуже корисна, скрекоче по ділу…
— Або так, або я цю сороку сам знайду. І закрию в такій клітці, з якої вона ніколи не вилетить. І перетвориться там на півника, — для чогось додав Шалига. — Тепер усе ясно?
— Так точно.
Реакція Середи не сподобалася Шализі. Ображений підлеглий — міна сповільненої дії.
— Я поясню, капітане. А ти послухай і заховай свої психи в кишеню, — майор зібрався з думками: — Я, капітане, не хочу, аби про те, що ти мені зараз повідав, скрекотів увесь Київ. Я розберуся з журналюгою сам. І він у мене букви забуде. Вірніше, не так: спочатку сам напише, як усе було, а вже потім нехай абетку забуває. Розумієш, поки що оці новини з сорочого хвоста вартують не більше, ніж їхня історія про ходячій труп. Згоден? — Середа промовчав. — Не згоден, але все одно так є. Якщо піднімати хвилю зараз, буде тільки гірше. Міліція дозволила себе надурити, і перший в черзі лохів — капітан Середа. Тепер згоден?
Трошки подумавши, капітан ствердно кивнув.
— Спочатку він признається. Потім ми по закону закрутимо цій газетці хобот. Так чи ні?
— Так точно, — тепер Середа відповідав більш упевнено і чітко.
— Тому сороку свою, капітане, з Києва все ж таки забери. Хай про цю справу взагалі не скрегоче. Поки діємо не офіційно. Щойно будуть результати — такого млина закрутимо, мало не буде. Фокусникам із цього довбаного «Фокуса» я свою фокуси покажу… Їм сподобається.
Розуміючи, чого від нього зараз чекає ображений в кращих почуттях капітан, Шалига змовницьки підморгнув йому:
— Без помічника мені, ясна річ, не впоратися. Розвалимо писаку вдвох, капітане?
— Мені б його тільки за горло потримати, — кровожерлива посмішка оголила зуби Середи, вкриті жовтавим нальотом зуби затятого курця.
Шалига зняв трубку телефону.
Цей понеділок, на відміну від минулого, для нього особисто починався дуже добре.