Останній раз

— Щось тебе на романтику потягнуло... — Віта ніжно пригорнулася до чоловіка. — Гарна ідея. Підемо в гори.

— Перейдемо гори.

— Звернемо гори... Чекай, тут незручно...

Київ — Нью-Йорк — Лос-Анджелес. Серпень.

— Ти знаєш, що тут ніч зараз? Що люди сплять іще?

Малахов пробурчав так, для порядку. Дзвонили з Нью-Йорка, чути чітко, від сусідів так гарно не почуєш, і голос він упізнав, хоча очі ще не до кінця продер, мозок увімкнувся миттєво. Там знають, яка зараз година в столиці України. І якщо не дочекалися, не витерпіли різницю в часі — значить, справа серйозна.

Правда, кілька разів братва просто випендрювалася. Якось сиділи у «Чорній масці», відзначали малаховський сороковник, так Льодик із кабака на Брайтон-біч обдзвонив усі точки, поки Малахова не вирахував, хлоп’ята звідти привітали іменинника по черзі, а той мобільник свій до мікрофона підніс, а потім іще пісню замовляли — «На Колыме, где тундра и тайга кругом», ці репертуарчик знали. Але зараз на тому кінці дроту, через океан, — мужчина серйозний, не якийсь там Льодик...

— Старієш, Круглий. У тебе дівка молода під боком, а ти хропеш. А були часи — міг кілька діб працювати. Зліз із дівки - на діло, зробив справу — на дівку, розслаблятися. Розслабився, гранчака хилонув — і знову до діла...

Співбесідник хоча й базікав жартома, готував Малахова до серйозної інформації. Біля нього справді вовтузилася, невдоволено мружачись від світильника-бра, фарбована білявка. Скільки їй років, як звати — Малахов не питав і не пам’ятав. Він виграв її напередодні в «сєку» у Стрільця. Краля, до речі, нічого проти не мала, Круглий у принципі крутіший за Стрільця, вона вже встигла порівняти, зачепитися б за нього, тільки ж прожене через тиждень, у нього таких мочалок навалом, а їй куди? До Стрільця знову? Ні, треба, щоб Круглий до неї звик, звикають же люди до речей, предметів... Треба якось непомітно, вона зуміє. Головне — не називати його Круглим, тепер він — солідний авторитет.

— Усі ми старіємо, Хазаре, усі старіємо й помираємо, така воля Божа, — Малахов уже зовсім прокинувся і зручніше примостився на ліжку, підклавши під спину подушку. — Ти мене чого підняв оце — про вік нагадати хотів?

— Я й сам, якщо чесно, не розтумкаю ні греця, — тон Хазарів був миролюбний, але Малахов навіть через слухавку відчував добре приховану стурбованість. — Може, туфта все. Може, даремно шубуршимося, ти ж знаєш, у яку копієчку такі розмови нам тут обходяться. Тільки диму без вогню... Ну, ти зрозумів. Може, пуста базгранина, сенсації вишукує чувак...

— Нічого поки не второпав, — пустопорожня розмова починала дратувати Малахова.