Останній раз
- Автор: Кокотюха Андрей Анатольевич
- Год: 1999
- Язык: украинский
- Переводчик: Ю. Стадниченко
- Жанр: Боевики
Электронная книга - «Останній раз». Краткое содержание книги:
Соломія Павличко
Надруковано у журналі «Березіль», 1999. № 5-6
Переклад з російської Ю. Стадниченка.
Так, Селіді втомився. У нього не було сил для боротьби. Аби років із десять тому... До речі, тоді Селіді саме боровся, в Союзі це робилося з якимось дивним азартом... Та зараз ще не до спогадів, проблеми — ось вони! І врешті-решт до якогось рішення дійти треба, заплющувати очі на це просто безглуздо. Отже, Селіді втомився, і це буде головним аргументом. А може, ти шукаєш приводу? Кому яке діло?
— Я згоден, — вичавив він із себе через два дні, коли міс Джонсон передзвонила, як і було домовлено. — Укладаємо контракт, — це він додав, повіривши байкам про можливість прослуховування, а коли поклав трубку, процитував, не втримавшись, Юрія Гагаріна: «Поїхали!»
Про зникнення чоловіка місіс Клавдія, або, як її називали з її ж таки легкої подачі, в Америці — Клаудіа Селіді повідомила в поліцію, як і було задумано, вранці. Чоловік дійсно залишив прозорого змісту записку, текст якої згодом став невідомо яким способом розтиражований засобами масової інформації і дослівно відтворений на сторінках одразу кількох газет. Окрім того, що Олександр Селіді вирушив на зустріч із викрадачами доньки для якихось незрозумілих переговорів, на які вони його нібито запросили через посередництво Лідії (вільний переказ тексту записки), було відомо, що поїхав він сам, без водія, у темно-коричневому «кадилакові», що прихопив із собою «люгер», дозвіл на володіння яким залишив у сейфі, де зберігалася зброя, і що вдягнутий був у свій звичайний костюм синього кольору, білу шовкову сорочку, навіть пов’язав світло-синю краватку. Зрозуміло, факт зникнення президента фірми «Хронос Лімітед» негайно потрапив до розряду головних новин дня, і замах, той, давній, і свіженьке викрадення із незрозумілим повернення доньки, і нарешті зникнення Селіді, само собою, стали ланками одного ланцюжка. Розслідування тупцяло на місці, Клавдія Селіді старанно зображувала нервові стреси і, хоча й не відмовлялася спілкуватися з пресою, демонстративно пила таблетки. Поліції вона, навпаки, прагнула уникати, при кожному зручному моменті лаючи офіційні органи слідства неробами, які ще й досі не розкрили вбивства Кеннеді, то чого від них сподіватися в цьому випадку?! Лідія трималася поряд із матір’ю і підігравала їй, наскільки дозволяли здібності. Більше у спектаклі ніхто участі не брав.
Кульмінація, а за нею й розв’язка, відбулися наступного дня, як і вимагалося за сценарієм. Невідома жінка, котра говорила, за твердженням місіс Селіді, з акцентом, подзвонила і повідомила, що Олександр Селіді знаходиться в Бронксі, назвала вулицю, додала: «Він вільний, він чекає, заберіть його. Більше ми вас не потурбуємо». Телефон прослуховувався, поліція й фебеерівці кинулися за вказаною адресою. Одночасно туди помчали, перешкоджаючи нормальному рухові транспорту, телерепортери Сі-Ен-Ен, їм теж дзвонила якась жінка через п’ять хвилин після розмови з Клавдією. «Кадилак» Селіді справді стояв біля одного із покинутих і потрощених будинків, з таких будівель-примар у Бронксі складаються цілі квартали. Репортери наспіли одночасно з поліцією, оператор Мік Уілсон з ходу увімкнув камеру, і все відзняте без монтажу пішло у найближчий випуск новин, було повторене у вечірніх новинах з більш розгорнутим коментарем. Потім цей запис намагалися перекупити інші телекомпанії, але Сі-Ен-Ен наклало на весь матеріал вето ексклюзивного власника, оператор отримав солідний чек за професіоналізм, але був суворо попереджений — будь-яке порушення ексклюзиву автоматично означатиме позбавлення роботи. Аби максимально обмежити кількість імовірних підозрюваних у можливому перехопленні плівки, її не тиражували, а поклали до сейфа президента компанії. Для подальшого використання були використані лише найбільш вдалі фрагменти. А Мік Уілсон лише зафіксував, як «кадилак» вибухнув, не встигли копи наблизитися до нього й напівдороги, причому свідчення очевидців розходилися в тому, була в машині людина чи не була. Тут навіть відеозапис не був доказом. Машина розлетілася на друзки, коли до неї залишалося метрів триста, а з такої відстані складно щось роздивитися. Начебто маячили людські контури, та в «кадилаків» високі спинки сидінь у салоні... Вибух був потужним і спрямованим, працювали профі, постраждала й без того безлюдна споруда. Поки приїхали пожежники, від машини й від імовірного пасажира залишилися купа попелу й покручене залізо. Згодом експерти підтвердили, що при такій силі вибуху людські останки легко могли згоріти й змішатися з рештою попелу.