Ресторан на краю Всесвіту

А посередині можна було помітити підвищення — сталевий купол. Оце те, зробив висновок Зафод, куди він прямує. Це й була Водоверть тотальної перспективи.

Коли він зупинився і безпорадно поглянув на дивну споруду, з купола несподівано долинув нелюдський крик жаху. Наче у когось виривали душу з тіла. Цей крик на мить заглушив вітер і затих.

Зафод здригнувся від страху, а кров у жилах застигла, наче рідкий гелій.

— Гей, що це було? — промимрив він, ледь ворушачи губами.

— Запис, — пояснив Гарграварр. — Запис голосу останнього засудженого, якого вкинули до Водоверті. Його завжди відтворюють для наступної жертви. Така собі прелюдія.

— Але ж це справді звучить жахливо… — затинаючись вимовив Зафод. — Може б, нам поговорити про це десь на вечірці за чаркою або ще деінде?

— Наскільки мені відомо, — почувся позаземний голос Гарграварра, — я, мабуть, зараз саме на одній з них. Тобто моє тіло. Воно частенько ходить на вечірки без мене. Каже, що я йому тільки заважаю. Он як.

— А що ж це з вашим тілом? — поцікавився Зафод, намагаючись відкласти на пізніше те, що очікувало на нього.

— Ну, воно… знаєте, воно зайняте, — невпевнено відповів Гарграварр.

— Ви маєте на увазі, що воно діє на власний розсуд? — запитав Зафод.

Перш ніж Гарграварр озвався знову, повисла довга і прохолодна пауза.

— Я повинен сказати вам, — нарешті відповів він, — що, як на мене, то ваше зауваження досить-таки образливе., Здивований та розгублений Зафод промимрив щось, вибачаючись.

— Та нічого, — сказав Гарграварр, — ви ж не могли знати.

Нещасний голос затремтів.

— А річ у тім, — продовжував він тоном, який свідчив про його наполегливе бажання тримати себе в руках, — річ у тім, що зараз ми з ним ведемо судовий процес про розділ. І я підозрюю, що він закінчиться розлученням.

Голос знову замовк, а Зафодові не спало на думку жодної відповіді. Він пробурмотів щось нерозбірливе.

— Мені здається, що ми погано підходили одне одному, — через деякий час знову продовжив свою розповідь Гарграварр, — нас завжди цікавили зовсім різні речі. Ми завжди дуже сперечалися з приводу сексу і риболовлі. Врешті-решт ми спробували поєднувати ці два заняття, але це привело до біди, як ви, напевно, можете собі уявити. І тепер моє тіло відмовляється впустити мене. Воно й чути не хоче про мене…

Знову настала напружена, сповнена трагізму пауза. А вітер і далі завивав над рівниною.

— Воно каже, що я його тільки стримую. Я зауважив, що фактично у тому й полягає моє завдання, щоб стримувати його, а воно відповіло, що подібних дурниць воно від мене вже наслухалося аж досить і йому начхати, і на тому ми розійшлися. За ним, мабуть, залишать моє перше ім’я.

— Чи ба? — сказав Зафод впівголоса. — Яке?

— Пізпот, — відповів голос, — моє повне ім’я — Пізпот Гарграварр.

Отака історія. Як вона вам?

— Ееее… — співчутливо протягнув Зафод.