Нетопир

Ендрю спробував знайти ще кілька прикладів.

— Point taken, Andrew![22]

— …чорними й білими. Всі вони сиділи і розповідали мені свої історії з єдиною метою — щоб їм повірили. І знаєш, якого висновку я дійшов?

— Що неможливо визначити, коли брешуть, а коли — ні.

— У точку, Харрі! — вигукнув Ендрю. — У класичних детективах будь-який сповнений самоповаги сищик з точністю визначає, коли людина бреше. Дурниці! Людська природа — ліс дрімучий, який ніколи не пізнаєш до кінця. Навіть мати не знає сокровенних таємниць своєї дитини.

Машина зупинилася перед розкішним зеленим садом з фонтаном, квітковими клумбами й екзотичними деревами, між якими петляла вузенька ріниста доріжка. За садом височіла велика будівля — судячи з усього, це і був «Кришталевий храм», який вони з шерифом Німбіна так довго шукали на карті.

Про прибуття гостей сповістив дзвіночок над дверима. У крамниці було багато людей — видно, це місце було популярним. До поліцейських підійшла худорлява жінка, що чарівно усміхалася, і з таким ентузіазмом їх вітала, ніби їй кілька місяців ні з ким було словом перекинутися.

— Ви вперше у нас? — запитала вона. Неначе її кришталева крамниця стала для відвідувачів місцем регулярного паломництва. Хоча хтозна, може, так воно й було.

— О, як я вам заздрю! — сказала вона, почувши відповідь. — Вам ще тільки доведеться познайомитися з «Кришталевим храмом»!

Жінка, що стояла поряд, застогнала від захвату.

— Проходьте сюди. Праворуч — наше чудове вегетаріанське кафе, в якому вам подадуть найдивовижніші страви. Потому просимо до кришталево-кам’яного чертога. That’s where the real action is! Now go, go![23]

І вона на прощання помахала їм рукою. Після такої передмови великим же було їх розчарування, коли з’ясувалося, що кафе, по суті, звичайнісіньке: там подавали каву, чай, бутерброди і салати з йогуртом. У так званому кришталево-кам’яному чертозі у вигадливому освітленні красувалися сяючі шматки кришталю, фігурки Будди в позі лотоса, зелені й сині кварци і просто дикі камені. Кімнату наповнювали тонкий аромат пахощів, переливи сопілки і дзюрчання води. Бутик здався Харрі досить милим, але дещо простакуватим, і дух від нього аж ніяк не перехоплювало. Хіба що від цін.

— Хе-хе, — посміхнувся Ендрю, вивчивши кілька цінників. — Геніальна жінка.

Він кивнув у бік відвідувачів: здебільшого люди середнього віку з несередніми доходами.

— Діти квітів виросли. І доходи їхні виросли разом з ними. Але душею вони все ще десь в астралі.

Вони повернулись до першої кімнати. Жінка, що зустрічала їх, як і раніше чарівно усміхалася. Вона взяла Харрі за руку і притиснула до його долоні синьо-зелений камінь.