Нетопир

— Тобі хочеться дізнатися щось серйозне? Яку-небудь таємницю? — Вона кивнула. — Але таємниці зв’язують людей, — прошепотів він їй на вухо. — А це не завжди те, що потрібно.

Вони стояли в коридорі і мовчали. Харрі затримав подих.

— Усе моє життя мене оточували люблячі люди. Я мав усе, про що просив. Коротше, незрозуміло, чому я став таким, яким став…

Подув вітру з вікна погладив Харрі по волоссю так легко і м’яко, що він мимоволі заплющив очі.

— …Алкоголіком.

Він сказав це твердо і, напевно, голосніше, ніж слід. Бірґіта пригорнулася до нього.

— У Норвегії не так-то легко вилетіти з державної служби. Можна бути некомпетентним — це нічого; неробою — дурниці; начальство можна взагалі обкладати словами — байдуже. Загалом, що хочеш, те й роби: закон захищає тебе в усіх випадках. Окрім пияцтва. Двічі заявишся на роботу в нетверезому стані — вилетиш зразу. А свого часу було легше полічити дні, коли я приходив на роботу тверезим.

Він відпустив Бірґіту від себе і заглянув їй у лице — йому було важливо побачити її реакцію. Потім знову пригорнув її до себе.

— Так чи інак, але я якось жив. Ті, хто про щось здогадувався, вважали за краще дивитися крізь пальці. Напевно, їм слід було на мене донести, але в поліції своя кругова порука.

Якось увечері ми з товаришем їхали на Холменколлен, щоб поставити пару питань одному хлопцю у справі про наркотики і вбивство. Ми його ні в чому навіть не підозрювали, але коли, подзвонивши в двері, побачили, як він на скаженій швидкості виїжджає з гаража, вскочили в машину і почали переслідування. Включили «мигалку» і помчали на ста десяти по Серкедалсвеєну. Машину трохи заносило. Разів зо два ми чіплялися за край хідника. Мій товариш хотів був сам сісти за кермо. Але я був такий захоплений переслідуванням, що тільки відмахувався.

Що сталося потім, Харрі довідався від інших. У районі станції Віндерн з автозаправки виїжджав автомобіль. За кермом сидів хлопчина, який тільки-тільки отримав права і заскочив на заправку купити сигарет для батька. Поліцейська машина протягнула його автомобіль через огорожу, зачепила будівлю поряд із зупинкою, де двома хвилинами раніше стояли п’ятеро-шестеро людей, і зупинилася по той бік колії. Поліцейського, що сидів побіч Харрі, викинуло через переднє скло — він пролетів метрів двадцять і вдарився головою об стовпчик огорожі. З такою силою, що той погнувся, а для встановлення особи поліцейського знадобилися відбитки пальців. А хлопчина, що сидів за кермом другої машини, так і залишився паралізованим — від шиї і нижче.

— Я приїжджав провідати його в містечко під назвою Сюннос, — вів далі Харрі. — Він ще мріє коли-небудь сісти за кермо. Мене тоді знайшли в машині з травмою черепа і рясною внутрішньою кровотечею. Кілька тижнів валявся під крапельницею.

Щодня приходили мати і сестра. Сідали по обидва боки від ліжка, тримали його за руки. Вечорами, коли відвідувачів зазвичай не пускали, приходив батько. Сильний струс мозку вплинув на зір, і Харрі забороняли читати книжки і дивитися телевізор. Йому читав батько. Сідав упритул до ліжка і шепотів на вухо (щоб дуже не стомлювати сина) своїх улюблених письменників: Сигурда Хоеля і К'яртана Флейстада.