Марина — цариця московська
- Автор: Чемерис Валентин Лукич
- Год: 2015
- Язык: украинский
- Год: Фоліо
- ISBN: 978-966-03-6745-6
- Жанр: Историческая проза
Электронная книга - «Марина — цариця московська». Краткое содержание книги:
Марина Мнішек, польська графиня, вісімнадцятирічна дочка воєводи з українського Самбора з Карпат, волею випадку (чи історії) стала царицею і жоною двох царів тих лихих часів, які на Русі прозвали Смутними, а її — царицею Смути.
Про це й розповідається в романі Валентина Чемериса. А ще про кохання Марини до молодого царя Дмитрія, про останню її любов до козацького отамана Івана Заруцького, про криваву трагедію, що її спіткала, і про подальшу долю московської цариці, чиє життя так рано урвалося — у 26 років — у башті Коломенського кремля і яка вже після своєї смерті буде оголошена відьмою і чаклункою...
Але царевичем уже зацікавився король Сигізмунд III, велів доставити до нього збіглого московського монаха у Краків і поставив про це до відома папського нунція Клавдія Рангоні, представника Папи Римського при своєму дворі. А перед тим запросив до себе Адама Вишневецького, аби той йому особисто доповів про сина «тирана Грозного», який дивом врятувався і який має всі законні права на московський престол... Слухаючи князя Вишневецького, його величність ще трохи вагався — а чи не пройда цей збіглий монах, тож лише 15 березня 1604 року царевич Дмитрій нарешті удостоївся аудієнції у його мосці короля, а потім і в папського нунція Клавдія Рангоні.
На той час у поляків були свої непереливки, і досить значні. Королівство, не маючи достатньої військової сили, розпочало війну з Молдовою і швидко почало її програвати. Все через той же брак достатніх сил. Зрештою, в тій війні їм і зовсім стало скрутно. Тоді поляки, запхавши до кишені власну гордість і те презирство, з яким вони ставилися до українських козаків, називаючи їх хлопами і розбійниками (лотрами), звернулися до тих же козаків з проханням допомоги. А по суті — рятунку. Наобіцявши їм з безвиході за це «права і вольності», яких потім, як і завжди, не виконали і не дотрималися. Це було у їхній звичайній практиці: як припече, прохали допомоги і все обіцяли, а як загроза минала, нічого з обіцянок — обіцянка-цяцянка — не виконували.
Та не встигла Річ Посполита закінчити війну з Молдовою, як почалася війна зі шведами. І знову поляки прохали допомоги у козаків та обіцяли — знову! — їм свої милості. Того разу сейм навіть видав новий закон, який повертав козакам старовинні права, хоча з деякими обмеженнями. Аби лишень козаки допомогли їм у війні зі шведами.
Козаки допомогли полякам і у цій війні (на тих полях битви наклав головою легендарний козацький ватаг, герой багатьох дум і легенд, овіяний славою Самійло Кішка).
Після війни козацтво повернулося в Україну, розійшлося по «волостях» і зажадало, аби з України були виведені польські війська, бо для її охорони досить і козаків. Поляки на той час втратили значну частину свого війська, й козацтво взяло гору.
За таких умов, не отямившись од війни з Молдовою та зі шведами, король не зважився ще й на похід проти Москви, а тому, прийнявши царевича Дмитрія, пообіцяв йому... Гм-гм, якось невиразно — офіційно не хотів, аби королівство брало участь у поході, а панам порадив збирати військо від себе. Як кажуть, приватним способом.
Тоді ж Дмитрій познайомився з воєводою Юрієм Мнішеком, який так і запалився йому допомагати, і, разом з ним прибувши до Самбора, поселився у замку королівського старости як вельми і вельми поважна особа, де й відбулася їхня перша зустріч — Марини, дочки воєводи, яка на той чає єдина з чотирьох дочок воєводи була вільною, і його, московського царевича Дмитрія. В присутності, звичайно, воєводи. Про те, щоб зустрітися з царевичем у саду біля фонтана тет-а-тет та ще й темної ночі за всіма правилами інтимного рандеву, і мови не могло бути. Нонсенс! Для таких зустрічей Маринка ще була надто юною і недосвідченою — шістнадцять років! — та й до того ж маминою і батьковою (особливо батьковою) донечкою, яку вони берегли як зіницю ока — як і честь її, репутацію. І не могли їй дозволити нічого, бодай і безневинного побачення віч-на-віч, що могло кинути тінь на її зразкову репутацію та дівочу честь...
Таємне побачення з Мариною
«...Що пропонував Марині Мнішек (і чи пропонував узагалі) вчорашній збіглий чернець з Московської держави, невідомо; сцена біля фонтана у Самбірському замку, що належить пушкінському генію, не більш як поетична вигадка...» (В. Козляков).
Так-так, мова йде про «Бориса Годунова».
...Опальний Пушкін після заслання в Одесу вже другий рік мешкав у с. Михайлівському Псковської губернії в маєтку своїх рідних, під наглядом — так вважалося — місцевої влади. А втім, та влада не заважала йому жити в Михайлівському собі на втіху, робити візити сусідам і крутити численні романи й адюльтери з гарними жіночками, — а що ще треба молодому «повесе», як величав себе Пушкін. Усе встигаючи, Олександр Сергійович, — а він любив усю повноту життя і просто купався в ній, — багато писав у засланні. (А втім, яке то заслання? Радше перебування на дачі в селі, у батьків.)