Що таке українська література

Слова, які стали назвою мого сьогоднішнього «уроку літератури», я запозичив із роману чудового французького письменника Бориса Віана «Піна днів». Цей роман побачив світ рівно за десять років до того, як я народився, — у 1946-му. І в цьому творі Віан весело сміється зі свого старого друга Жана-Поля Сартра, змальовуючи його в образі Жана-Соля Партра. Оцими словами, наприклад, він кепкує зі звички екзистенціалістів годинами просиджувати в кав’ярнях паризького кварталу Сен-Жермен-де-Пре (сам Сартр робив це в «Cafe de Flore» на розі бульвару Сен-Жермен і вулиці Сен-Бенуа). Звідки ця іронія? Дуже просто: у другій половині 1940-их років екзистенціалізм перетворився на справжню моду. Один із персонажів «Піни днів» Шик каже про свою пасію: «Я спитав у неї, чи любить вона Жана-Соля Партра. Вона відповіла, що збирає все, що він пише… Тоді я сказав їй: «Я теж…» І щоразу, як я їй щось казав, вона відповідала: «Я теж…» і vice versa [навпаки]. Зрештою, тільки заради того, щоб поставити екзистенціалістський експеримент, я сказав: «Я вас люблю», — а вона вигукнула у відповідь: «О!..» «Експеримент не вдався», — з посмішкою каже на те співрозмовник Шика Колен. «Так, — погодився Шик, — але вона все ж таки не пішла». А як дотепно травестує Віан назви Сартрових творів! «Екзистенціалізм — це гуманізм» стає в нього «Сервілізм — це гуманізм», «Нарис теорії емоцій» — «Нарис теорії полюцій», «Мерці без погреба» — «Мерці без потреби» (та ще й із коментарями Серена К’єркеґора, який мав нещастя не дожити до появи цього твору всього дрібочку — яких там 90 років).