Тут баба ворожила (2006)
- Автор: Паняєва Наталя
- Год: 2006
- Язык: украинский
- Год: Гамазин
- ISBN: 966-365-092-3
- Жанр: Другие детективы
Электронная книга - «Тут баба ворожила (2006)». Краткое содержание книги:
А що скажете, якщо вам запропонують поворожити на смерть із гарантією? Тобто фірма гарантує, що той, на кого ви ворожите, обов’язково захворіє й помре впродовж кількох місяців. І все законно — контракт, штрафні санкції, оплата.
Герої нового роману Наталі Паняєвої «Тут баба ворожила» потрапили саме в таку ситуацію. І їм залишається вибір — або кликати на захист іншу ворожку, або…
Містика в нашому житті межує з реальністю. І кожен сам собі вибирає місце відносно цієї межі. Головне — щоб усе закінчилося щасливо.
— З кількох Терещенків, які померли за цей період, один залишив молоду вдову, яка, очевидно, мала коханця, бо дуже швидко знову вийшла заміж. Мамчиць помер від крововиливу, ми його підозрювали у стосунках із злочинними угрупованнями, але довести не могли. Якщо це дійсно було так, то деякі власники крамниць зітхнули з полегшенням, почувши про його смерть.
— Послухай, Миколо, ти хочеш сказати, що всі ці смерті комусь принесли вигоду або полегшення. А як щодо Павлиша?
— У наших списках такого немає. Хоча це поширене прізвище.
— Мабуть, можна сказати, що це — наступна жертва.
— Слухай, по-моєму, ти занадто серйозно до цього ставишся. Ти просто впертюх. Послухай фахівця, не сприймай витвір своєї розбурханої уяви серйозно.
— Схоже, мене ніхто не сприймає серйозно, — сумно повідомив Авенір і поклав слухавку.
Дементій береться за справу
Наступного дня майор Дементій дзвонив у двері нового котеджа на Совках. Ще з вулиці він розгледів, що котедж недобудований, але ніяких будівельних робіт не зауважив.
«Можливо, колись тут і буде гарний садочок з пишними клумбами, — міркував Дементій, крокуючи доріжкою, — але поки що все пусто і голо. Та і не сезон зараз для клумб».
Козлов вийшов до хвіртки зустріти гостя. І знову він справив приємне враження на майора. Тепер свідок був одягнутий по-домашньому: у теплу куртку, картаті брюки і домашні капці.
Побачивши, хто прийшов до нього, він почервонів від задоволення.
— Майоре! Добридень! — вигукнув він. — А я думав, що ви не надали значення моєму повідомленню. Не чекав побачити вас знову. Проходьте, будь ласка.
Козлов провів Дементія до будинку. На всьому тут лежав відбиток професії господаря: висіли кольорові плакати, валялися зразки візитівок, стоси версток, книги, календарі. Проте новий будинок здавався ще напівпорожнім і необжитим. Умебльований він був теж сяк-так, старими, нестильними меблями. Господар справляв враження швидше квартиранта, аніж власника.
Козлов запропонував гостеві чаю:
— Справжній китайський, зелений із жасмином, — вмовляв він, проте Дементій рішуче відмовився.
Тоді Козлов спитав:
— Вам придалася моя інформація?
Дементій відповів досить різко:
— На жаль, не дуже, Сергію Миколайовичу.
— Дивно, — повільно мовив Козлов. — Я сподівався, що допоміг вам. Хоча, справді, той чоловік, що стежив за священиком, не обов’язково був вбивцею. Інакше справа виявилася б занадто легкою. Крім того, пан Картамиш — людина забезпечена і шанована, як я зрозумів.
— Не в тому справа. Річ у тім, — пояснив йому майор, — що пан Картамиш не може бути людиною, яку ви бачили у вечір убивства.
Козлов аж підстрибнув у кріслі:
— Ні, це був саме він! Я абсолютно певен. Я маю прекрасну пам’ять на обличчя і ніколи не помиляюся.
Майору вже набридло слухати про прекрасну пам’ять, тому він перебив Козлова:
— Значить, цього разу ви вперше помилилися. Пан Картамиш після автокатастрофи вже понад шість років спаралізований. Він не може ходити.
— Автокатастрофа! — вигукнув Козлов. — Нещасний випадок! Тоді, звичайно… Але я все ж певен… Даруйте, майоре, що я втручаюся не у свою справу, та скажіть, будь ласка, де це трапилося?
— Десь у Африці, під час сафарі.
— А наші лікарі його оглядали?
— Так, Сергію Миколайовичу, лікарі підтверджують цей діагноз.
— Шкода, шкода… Але ж ви не повинні ображатися на мене, правда? Я був переконаний, що це він. Тому і потурбував вас.
Дементій всміхнувся:
— Яка ж тут турбота. Ми вам щиро вдячні, що не залишилися байдужим. У всякому разі, ваша інформація все ж має певну цінність. Зрозуміло, що той чоловік дуже схожий на пана Картамиша — інакше б ви їх просто не переплутали. А позаяк зовнішність пана Картамиша досить примітна, то ваші спостереження стануть нам у пригоді.
Козлов трохи повеселішав від останніх слів майора.
— Так! — вигукнув він. — Я про це не подумав. Ви будете шукати злочинця, який схожий на Картамиша.
— Ну, можливо, то був зовсім не злочинець, — заперечив Дементій. — Ви ж самі кажете, що та людина може і не мати стосунку до вбивства отця Юрія.
Козлов знову засмутився:
— Тоді, виходить, це все просто мої вигадки… А зрештою, на суді я б під присягою засвідчив, що то був пан Картамиш. Мене б ніякі адвокати не збили з пантелику!
Дементій уважно розглядав співрозмовника:
— Сергію Миколайовичу, а чому ви такий переконаний? Чому ви вважаєте, що жоден адвокат не зіб’є вас із пантелику?