Одинадцяте Правило Чарівника, або Сповідниця
- Автор: Гудкайнд Терри
- Год: 2013
- Язык: украинский
- Год: Електронна книга "КОМПАС"
- Жанр: Фэнтези
Электронная книга - «Одинадцяте Правило Чарівника, або Сповідниця». Краткое содержание книги:
Річард теж розуміє, що не зможе цьому запобігти, тому відчуває свою провину. Він поодинці повинен нести гріх, в якому не зважився б зізнатися навіть єдиній людині, яку любив… І яку втратив.
Приєднуйтесь до Річарда і Келен в заключному романі про одну з найдивовижніших і незабутніх пригод, коли-небудь описаних. Вона почалася з першого правила, а закінчиться правилом правил, неписаним правилом, правилом, негласним з давніх часів.
З новим сходом сонця, світ зміниться назавжди…
Крім того, було схоже, що її помітили. Навіть якщо й ні, то з тією швидкістю, з якою наближалися коні, вони скоро досягнуть її, і немає ніякої надії перебігти лінію їх поля зору і залишитися непоміченою.
Вона кинула сідельну сумку на землю. Слабкий вітер відкинув її волосся назад на плечі, коли вона схопила піхви меча у ліву руку. Її єдиним вибором було стояти й боротися.
Але тут вона зрозуміла, що вона була невидима для них. Вона майже вголос засміялася від полегшення. Це був один з тих рідкісних моментів, коли вона була вдячна долі за те, що була невидимою. Вона стояла на своїй позиції, намагаючись бути непомітною, сподіваючись на те, що наїзники не побачать її і просто проїдуть повз і підуть.
Але в глибині свідомості вона пам'ятала, як Самуель говорив їй, що Джеган пошле людей за ними. У Джегана були чоловіки, які могли бачити її. Якщо вони були з таких, що їхали до неї, то їй треба буде битися.
На всяк випадок, вона залишила меч у піхвах, якщо наїзники, які зможуть побачити її, не виявлять ворожості. Вона хотіла починати бій тільки в крайньому випадку, якщо не буде іншого вибору. Вона знала, що зможе вийняти меч миттєво у разі необхідності. У неї було ще два ножі, але вона знала, що може битися мечем. Вона не знала, де вона цього навчилася, але вона знала, що вона добре володіла мечем.
Вона згадала, як бачила битву Річарда з клинком у руках. Вона згадала свої роздуми в той час про те, що це нагадувало їй щось з того, яким способом вона сама вела бій клинком. Їй стало цікаво, — чи міг Річард — її чоловік — бути тим, хто навчив її так володіти мечем.
Через якийсь час вона зауважила, що, хоча коней було три, лише на одному був наїзник. Гарна новина. Це вирівнює шанси.
Коли скакаючі галопом коні наблизились до неї, — Келен, впізнавши наїзника, вражено застигла.
— Річард!
Він зістрибнув з коня перш, ніж той, заковзавши, встиг зупинитися. Коні фиркали і підкидали головою. Всі три коні були захекані і розпарені.
— З тобою все гаразд? — Запитав він, метнувшись до неї.
— Так.
— Ти скористалася своєю силою.
Вона кивнула, нездатна відвести пильний погляд від його сірих очей.
— Як ти дізнався?
— Думаю, що відчув це, — він виглядав так, ніби у нього паморочилося голова від хвилювання.
— Ти не можеш уявити, як я р… пекло бачити тебе!
Коли вона пильно дивилася на нього, їй стало шкода, що вона не могла згадати їх минуле, згадати все, що вони означали одне для одного.
— Я боялася, що ти мертвий. Я не хотіла залишати тебе там. Я так боялася, що ти… що тебе вб'ють.
Він стояв, пильно дивлячись на неї і, схоже, втратив дар мови. Вона відчувала, що, судячи по зовнішньому вигляду, в ньому вирували тисячі речей і всі рвалися назовні першими.
На Келен нахлинули спогади того, як він бився, оголосивши війну, як і віщувала тоді Ніккі. Перед її очима знову відкрилася картина тих його рухів, коли він немов просочувався крізь інших гравців в Джа-Ла, а потім і крізь те нагромадження тварин, що рубали мечами і сокирами, відчайдушно намагаючись вбити його.
Вона пам'ятала особливість, коли меч виглядав його невід'ємною частиною, як продовження його рук, як надбудова його свідомості. У той день вона була зачарована, спостерігаючи, як він прокладав собі дорогу до неї. Це було все одно, що споглядати танець зі смертю, де смерті не вдавалося торкнутися його.
Вона простягла меч.
— Кожна зброя потребує господаря.
У Річарда пробилася тепла усмішка, немов сонячний промінчик в холодний, хмарний день. Вона зігрівала серце. Якийсь час він пильно дивився на неї, не в силах відвести погляд, потім обережно взяв зброю з її рук.
Нахиливши голову, він просунув перев'язь на праве плече так, щоб меч розташувався біля лівого стегна. Меч виглядав зовсім природно на ньому, на відміну від того, як він виглядав на Самуелеві.
— Самуель мертвий.
— Коли я відчув, що ти використала свою силу, я так і подумав, — він поклав ліву долоню на руків'я меча. — Дякуючи добрим духам, він не встиг поранити тебе.
— Він намагався. Саме тому він мертвий.
Річард кивнув.
— Келен, я не можу пояснити все це прямо зараз, але сталося так багато того, що…
— Ти упустив найцікавіше.
— Цікаве?
— Так. Самуель зізнався. Він сказав мені, що ми одружені.
Річард скам'янів. Наче тінь жаху пробігла по його обличчю.
Їй думалося, що, мабуть, він укладе її в свої обійми і скаже їй, як він щасливий повернути її назад… але він усього лише стояв там і виглядав так, наче боявся навіть дихнути.