Новітнє вчення про тлумачення правових актів

Коли читаєш монографію Н. Н. Вопленка, яка була видана в умовах «розвинутого соціалізму» (1976 р.) та яка присвячена офіційному тлумаченню норм права, відчуваєш дух права сталінсько-брежневської епохи[350]. Вивчення ж актів законодавства України, що є чинними на цей час, запевнює, що Н. Н. Вопленко був правий, коли писав про багаторівневий характер системи актів офіційного тлумачення та цілісність системи офіційних роз’яснень. Здається, що такого бурхливого розвитку, як у сучасній Україні, система офіційних роз’яснень нормативно-правових актів не набувала навіть в період «розвинутого соціалізму».

Сам термін «офіційне тлумачення» використовується у ч. 1 ст. 8 Закону «Про міжнародне приватне право», правда, стосовно випадку застосування права іноземної держави (приписується встановлювати зміст права іноземної держави, зокрема згідно з офіційним тлумаченням норм відповідного права). Але тут під терміном «офіційне тлумачення», очевидно, мається на увазі тлумачення судове.

3. Після прийняття Конституції України 28 червня 1996 р. Верховна Рада України отримала повноваження здійснювати тлумачення законів на період до створення Конституційного Суду України (п. 5 розділу XV «Перехідні положення» Конституції). Спроба Верховної Ради в цей період дати тлумачення ст. 98 Конституції[351] наштовхнулась на опір Конституційного Суду. Однією із перших справ, яку розглянув Конституційний Суд України, була справа про конституційність Постанови Верховної Ради України «Про тлумачення статті 98 Конституції України», рішення у якій було прийняте 1 жовтня 1996 року[352]. Названа Постанова була визнана такою, що не відповідає Конституції. При цьому Конституційний Суд звернув увагу на сутність Конституції: «Вживання такого словосполучення (йдеться про словосполучення «Конституція України і (та) закони України» — Авт.) у тексті Конституції України, зокрема у статті 150, не є випадковим. Конституція України прийнята Верховною Радою України від імені Українського народу (преамбула Конституції України), який відповідно до статті 5 Конституції України має виключне право визначати і змінювати конституційний лад в Україні. Це право не може бути узурповано державою, її органами або посадовими особами (там же). Отже, прийняття Конституції України Верховною Радою України було безпосереднім актом реалізації суверенітету народу, який тільки одноразово уповноважив Верховну Раду України на її прийняття. Це підтверджується пунктом 1 статті 85 Конституції України, яка не передбачає права Верховної Ради України на прийняття Конституції України, а також статтею 156 Конституції України, згідно з якою законопроект про внесення змін до розділів, які встановлюють засади конституційного ладу в Україні, після його прийняття у Верховній Раді України має затверджуватись всеукраїнським референдумом».