Світова гібридна війна: український фронт
- Автор: Горбулин Владимир Павлович
- Год: 2017
- Язык: украинский
- Год: Фоліо
- ISBN: 978-966-03-7760-8
- Жанр: Политика
Электронная книга - «Світова гібридна війна: український фронт». Краткое содержание книги:
Сутність гібридної війни розглянуто у контексті системної кризи світової безпеки, а її феномен – як новітній вид глобального протистояння. Детально розглянуто причини та передумови російської агресії проти України, її стратегічні цілі, а також особливості ведення гібридної війни у різних вимірах: воєнному, політичному, економічному,соціальному, гуманітарному, інформаційному. Аналізуються локальні успіхи нашої держави у протидії ворожим планам РФ за окремими напрямами. Зроблено загальний висновок про доведення Україною своєї спроможності як держави, що відстоює свій суверенітет у боротьбі з агресором. Розглянуті питання реформування міжнародних безпекових інститутів та пошуку балансу сил у новій, гібридній реальності.
Розраховано на політиків, політичних аналітиків, державних службовців вищої ланки, науковців у сфері безпекознавства. Результати дослідження зацікавлять освітян, представників громадянського суспільства, а також національно свідомих громадян.
Ситуація навколо України вже давно вийшла за межі регіонального протистояння. Хоч би якою була динаміка наступних подій, цілком очевидно, що криза матиме далекосяжні наслідки для всієї системи міжнародних відносин. На думку багатьох дослідників, світ повертається до часів холодної війни, і Захід мусить довести до кінця завдання руйнації СРСР у вигляді сучасної Росії. Інші експерти вважають, що світ взагалі повертається до більш ранньої епохи — XIX або навіть XVIII ст., коли великі держави боролися за контроль над територіями, комунікаціями та ресурсами. Ще інші прогнозують початок безпрецедентного періоду хаосу, некерованості, свого роду гри без правил у світовій політиці. Є й такі, хто в нинішній кризі бачить не що інше, як чергове зіткнення цивілізацій, що повинно призвести до нової конфігурації сил у світі.
При всьому розмаїтті думок переважна більшість прогнозів пророкує сумні, а то й зовсім катастрофічні наслідки нинішньої кризи в міжнародних відносинах[29].
Говорити про те, що наслідки «української кризи» вже визначені, було б, однак, передчасно. Ці наслідки будуть визначатися поєднанням багатьох факторів, насамперед — здатністю чи нездатністю провідних учасників подій навколо України зробити правильні висновки з того, що відбувається, вивчити «українські уроки» та визначити оптимальну стратегію на майбутнє.
Кризу навколо України не можна розглядати як якийсь несподіваний збій світової політики, як ізольоване явище, що суперечить основним тенденціям розвитку міжнародного життя впродовж останніх десятиліть. Простежується цілий ланцюг кроків, де кожен наступний так чи інакше підривав основи міжнародного права й роль Ради Безпеки ООН зокрема, скорочував можливості для багатосторонніх дій, виправдовував застосування військової сили тощо. «Українська криза» наочно продемонструвала всю крихкість і ненадійність існуючих інститутів євроатлантичної безпеки. На жаль, можна констатувати, що сьогодні в Європі не діє жодна угода про контроль над звичайним озброєнням та збройними силами[30].
Під час підготовки Будапештського меморандуму, за словами колишнього посла США в Україні С. Пфайфера, великим питанням було, який термін вжити — guarantees чи assurances, оскільки перший використовувався для надання гарантій членам НАТО, що передбачає військові зобов’язання. Американська адміністрація не була готова надавати Україні військові гарантії, тим більше, що було зрозуміло: Сенат США не забезпечить можливість ратифікації договору з такими зобов’язаннями.
За твердженням С. Пфайфера, меморандум планувався як політична угода і передбачав «конкретно не визначені запевнення, але не військові гарантії». Водночас підписанти меморандуму мають чіткі зобов’язання реагувати, навіть якщо й не хочуть застосовувати військову силу. Відсутність жорсткої реакції Заходу на російську агресію проти України, на думку дипломата, дискредитує західні безпекові гарантії та негативно впливає на стабільність режимів нерозповсюдження[31].
Стратегія української делегації під час переговорів полягала в тому, щоб кінцевий текст меморандуму мав юридично зобов’язуючий характер. Водночас партнери наполягали на політичному характері гарантій. У результаті був досягнутий компромісний варіант — міжнародно-правова домовленість, що зафіксувала реальні політико-правові гарантії незалежності, суверенітету і територіальної цілісності України та встановила спеціальний механізм дипломатичного захисту в разі їх порушення.
Важливим міжнародно-правовим підтвердженням чинності та обов’язковості для виконання сторонами (зокрема Росією) Будапештського меморандуму є два офіційних документи ООН:
1) документ Генеральної Асамблеї і РБ ООН А/49/765*S/1994/1399* від 19 грудня 1994 р. у формі листа від імені постійних представників України, Великої Британії, РФ і США (А. Зленка, Д. Ханная, С. Лаврова і М. Олбрайт) до 59-ї сесії ГА з проханням поширити текст Будапештського меморандуму як офіційного документа Генеральної Асамблеї і Ради Безпеки ООН;