Дім, в якому…
- Автор: Петросян Мариам Сергеевна
- Год: 2019
- Язык: украинский
- Год: Книголав
- ISBN: 978-617-7563-73-9
- Жанр: Современная русская и зарубежная проза
Электронная книга - «Дім, в якому…». Краткое содержание книги:
Це Дім, в якому живуть Куряка, Сфінкс, Сліпий, Лорд, Табакі, Стервожер, Руда, Русалка, Лось, Р Перший та інші. Зграї, ватажки, вчителі. Діти і дорослі, вихованці та вихователі.
Це Дім, в якому всі мешканці грають за певними правилами й дотримуються неписаних законів. У світі поза Домом, у Зовнішності, їм не знайшлося місця. Але їхні вади, особливості та звички, що деінде могли би викликати хіба огиду, співчуття чи страх, тут відкривають шлях до інших реальностей.
Це Дім, в якому час і простір набувають нових форм і сенсів, а межа між явою та химерним стає дедалі тоншою. Однак кому подарувати казку, а кому жахіття — Дім обирає сам…
— Мене цікавить, чи не були ці слова всього лише спробою заспокоїти директора? — запитала Хресна. Очі Хресної за скельцями окулярів дивилися суворо й нібито аж осудливо. Круглі та безбарвні, у поєднанні з довгою шиєю та гачкуватим носом, вони надавали їй схожості з хижим птахом. Попри це, тому, хто розмовляв з нею, чогось здавалося, що перед ним — колишня красуня.
Ральф замислився.
— Ні, — сказав він. — Я не пам’ятаю тієї розмови, яку ви маєте на увазі. Можливо, я намагався його заспокоїти, але минулого разу ситуація дійсно була менш стабільною.
— А те, що на сьогодні в Домі знов утворилися два ворогуючі угруповання, вас не насторожує?
Ральф не відразу збагнув, що вона має на увазі, а збагнувши, мало не засміявся.
— Ні, — сказав він. — Мене це не насторожує. Я не вважаю це протистояння чимось серйозним.
Хресна не зводила з нього уважного погляду.
— Чому? — запитала вона.
— Бачите, — почав він, відчуваючи ніяковість від того, що своїми розмислами заходить на її територію, — цю так звану «війну» затіяли дівчата. На мою думку, таким чином вони захищаються. Їм відомо, що випуску не уникнути, отже, їх чекає розлука з хлопцями, до яких вони встигли прив’язатися. Надії продовжити цю дружбу за межами Дому в них майже немає. То що легше: змиритися з майбутньою розлукою — чи переконати себе в тому, що їм належить розлучитися з ворогами? Відтак вони вибрали друге. Це завдасть їм менше болю. Виглядає їхня «війна» безглуздо, але метод досить дієвий.
— Ви вважаєте себе знавцем жіночої психології? — поцікавилася Хресна, і Ральфа розлютило те, що її запитання змусило його почервоніти.
— Ні, — відповів він сухо. — Не вважаю. Я всього лише висловив свою суб’єктивну думку.
— Яка, проте, заслуговує на високу оцінку, — проговорила Хресна ще зимніше. — Я захоплююся вами.
Ральф ледве стримав роздратування.
— У вас іще є запитання?
— Мабуть, нема, — сказала Хресна. — Але я хочу, щоб ви знали: директор не поділяє вашого оптимізму.
— Ще б пак, — пробурмотів Ральф.
— І він має намір вжити всіх можливих заходів для забезпечення безпеки на момент випуску. Як ви до цього ставитеся?
— З розумінням, — відповів Ральф, підводячись. — Пробачте, але до зборів у мене ще є деякі справи.
Хресна кивнула.
— Звісно. Чи внесете ви якісь пропозиції?
— Можливо.
Вона не провела його поглядом. Залишилася сидіти на тому самому місці, втупившись у стіну, наче вимкнений робот. Дуже пряма. З акуратно складеними на столі руками.
Кругловидий клаповухий хлопчик у чорній майці з черепом і схрещеними кістками неквапом, перевальцем відійшов від дверей. Ральф зачинив їх.
— Що ти тут робиш? — запитав він пошепки.
— Підслуховую, — чесно відповів хлопчина. — Я знаю, що це недобре, — додав він, не чекаючи реакції Ральфа.
Ральф потер повіки кінчиками пальців.
— Тоді навіщо ти цим займаєшся?
— Іноді цікавість переважує моральні засади, — зізнався хлопчик. — З вами такого не траплялося?
Ральф притулився до дверей.
— Іди геть, — попросив він. — Щезни з очей.
Білопуз із розумінням кивнув і позадкував.
— Ні, ну яке нахабство! — пробурмотів Ральф, прямуючи до сходів. — Адже навіть не Лог!
Насправді він був тільки радий. Зустріч із зухвалим, але симпатичним Білопузом заступила образ манекена, який нерухомо сидить у вчительській. Жаска подоба, в чому він наразі ще не був готовий собі зізнатися.
Ральф піднявся на третій поверх, у кімнату відпочинку, де на третю годину було призначено збори. Кімната ця рідко використовувалася за призначенням. Передбачалося, що вихователі розслаблятимуться тут у домашній обстановці, але понурі казенні меблі та надто делікатні столики з заяложеними журналами викликали стійкі асоціації з приймальнею дантиста, тож охочих проводити тут вільний час не знаходилося.
Врешті-решт до кімнати перенесли три письмові столи та діапроектор, почепили на стіну шкільну дошку й почали проводити в ній збори. Кімнату це оживило. Вихователі почали тримати тут свої речі, завели собі улюблені крісла, виділили один зі столів під чайний, оголосили крихітний балкончик зоною для курців, а Шериф навіть переніс сюди свій магнітофон. Тепер у кімнаті відпочинку в будь-який час можна було когось застати. Найчастіше — Гомера, який куняв на дивані.