Історія України-Руси. До року 1340
- Автор: Грушевский Михаил Сергеевич
- Серия: Історія України-Руси #3
- Год: 1993
- Язык: украинский
- Жанр: История
Электронная книга - «Історія України-Руси. До року 1340». Краткое содержание книги:
У третьому томі висвітлюється історія Галичини та Волині від утворення тут держави князя Романа Мстиславовича до загарбання значної частини території Польським королівством, а також становище Наддніпрянщини за умов панування золотоординських ханів.
Першим з звістних нам полємістів уважають митрополита переяславського Лєона з його трактатом про уживаннє в латинській евхаристії оплатків (трактат сей кладуть на початки XI в., але властиво час його добре незвістний) 33). Іменем митроп. Георгія (з 3-ої чверти XI в.) надписуєть ся полємічний трактат „Стязаніє съ Латиною” 34), але був висловлений досить правдоподібний здогад, що ми маємо тут тільки пізнїйшу перерібку посланія м. Никифора, фальшиво надписану іменем м. Георгія 35). З останньої чверти XI в. маємо посланиє м. Іоана Хрістопродрома до антіпапи Климента III, написане в відповідь на його заклик до унїї, дуже тактовно і здержливо (звісне і в грецькім ориґіналї і в старім перекладї) 36).
З початку XII в. маємо два послания митрополита Никифора присьвячені полєміцї з латинськими єресями — одно до Мономаха, в відповідь на його запитаннє, друге до волинського князя Ярослава Сьвятополковича, написане мабуть з власної інїціативи митрополита, що мотивує свої науки сусїдством Волини з Лядською землею — отже можливістю впливів католицтва 37). Посланія сї мало мають ориґінального, зладжені на основі грецьких трактатів Керулярія і анонїмного περί Фράγγων καί τών λoιπών Λατίνων і визначають ся великою нетолєранцією, головно друге. Такою ж нетолєранцією визначаєть ся посланиє до кн. Ізяслава Теодосия 38) — він в рукописях зветь ся печерським, але був то мабуть Теодосий-Грек, з середини XII в., звістний иньшими лїтературними працями. В обох посланиях — Никифоровім і Теодосиєвім — поручаєть ся повне відчуженнє від латинників, як від поганих.
Поруч сих полємічних писань Греків одиноке, що знаємо зпід руського пера — се дві полєміки на Латинян, всаджені в лїтописне оповіданнє про охрещеннє Володимира: одна коротка (про уживаннє оплатків), вложена в уста фільософа 39), друга довша, вложена в уста духовенства при хрещенню 40), — се скороченнє того, що в повнїйшій формі читаємо в Палєї; латинська віра признаєть ся тут „c нами мало же развращеною” (мало чим відмінною), але з тим усїм дуже згубною для душі 41). Степень ориґінальности сих інвентарів зістаєть ся одначе неясною.
Що до загального характеру сеї полєміки, то треба взагалї сказати, що вона великої чести авторам їх не приносить. Не кажучи за ріжні абсурдні і неправдиві закиди, пороблені в них подекуди латинникам, що можуть уважати ся, подекуди бодай, і пізнїйшими додатками, — полємісти не вміють відріжнити важних відмін від дрібних, обрядових, і накидають ся на сї остатнї з неменьшим завзятєм, як на доґматичні ріжницї. Визначають ся вони взагалї значною нетолєранцією, доходячи подекуди (у Никифора і Теодосия) до проповіди повного відчуження від латинників — наказів не їсти з ними з одної посудини. У декотрих сї прикмети виявляють ся лекше, нпр. в посланню м. Іоана до папи, але ся повздержливість залежала борше від спеціальних обставин, в котрих виходило посланиє, і не зміняє загального характеру сеї полєміки.
Окрім полємічних писань маємо від наших Греків писання канонїчного характеру: саме становище єрархів приводило їх до сеї письменської дїяльности. І так згаданому вище м. Георгію надаєть ся по деяким прикметам т. зв. „ЗаповЂдь св. отець ко исповЂдающимся сыномъ и дщеремъ”, дуже інтересна збірка канонїчних вказівок, в котрій одначе не виріжнено близше те, що з певностию може уважати ся твором XI в. Від м. Іоана, автора згаданого вище послания, маємо вповнї певнї й теж дуже інтересні канонїчні відповіди Якову черноризцю; від Теодосия (правдоподібно — Теодосия Грека) маємо посланиє до Ізяслава в справі сьвятковання недїлї. З них лїтературним утвором може уважати ся тільки се останнє — перші до лїтератури также мало належать як нпр. Руська Правда 42).
Поза тими полємічними й канонїчними писаннями маємо від наших Греків дотепер ще тільки два инакші твори, а то м. Никифора. Одно — посланиє моралїстичного змісту до Мономаха; воно зачіпає „вищу науку” — говорить про психольоґію, про духові сили, і мабуть наслїдком того, що митрополит в дуже делїкатній формі хоче дати науку князю (здаєть ся він хоче поучити князя, аби не покладав ся на своїх вірників і не давав волї гнїву на підставі їх неправдивих донесень), а також мабуть і через незручність перекладача воно вийшло дуже темне для зрозуміння. Другий його твір — слово в недїлю сиропустну — з проповідею гуманности; цїкава в нїм подробиця: митрополит на вступі поясняє, що не знаючи по руськи, написав своє поученнє, очевидно — для відчитання в перекладї 43).