Шосте Правило Чарівника, або Віра Занепалих
- Автор: Гудкайнд Терри
- Год: 2013
- Язык: украинский
- Год: Електронна книга "КОМПАС"
- Жанр: Фэнтези
Электронная книга - «Шосте Правило Чарівника, або Віра Занепалих». Краткое содержание книги:
Адже Тьма, знищена одного разу, чекає лише часу, щоб повернутися знову. Чекає і набирається сил.
Забув, забув про це Річард Сайфер, Шукач Істини! Бо переміг він шимів, підземних духів, і повернув у світ магію. А з магією повернулося в світ і приховане досі Зло.
І на волосині висить тепер не тільки життя коханої Річарда Келен, але й доля всього світу. Бо соноходець Джеган, переможений одного разу, жадає помсти, і тепер влада його — набагато могутніша, ніж раніше. Знову вирушає Шукач Істини битися з силами Тьми. Відправляється, щоб перемогти — або загинути. Відправляється, щоб своєю кров'ю заслужити право на осягнення Шостого Правила Чарівника.
Річард вже був ситий по горло висловами Ніла, який з повною переконаністю проголошував, що якщо йому доведеться наказати вирізати язики мільйону невинних, то це краще, ніж дозволити одній людині говорити святотатство проти само собою зрозумілих праведних шляхів Ордена.
Брат Ніл, рожевощокий парубок — без сумніву, оманливо юний, враховуючи слова Ніккі, що він колись жив у Палаці Пророків, — часто супроводжував брата Нарева, купаючись в схваленні свого вчителя. Ніл був головним заступником Нарева. Може, фізіономія у нього і свіжа, а ось його ідеї — ні. Тиранія — винахід древній, навіть якщо Ніл і обманював сам себе, вважаючи її блискучою новою ідеєю порятунку людства, принесеною світлом їм з товаришами. Ця ідея була його пасією, з якою він носився зі сліпою пристрастю наполегливого коханця, істиною, відкритою з похіттю коханця.
Ніщо так не виводило його з себе, як навіть слабкий натяк на незгоду або контраргумент, не важливо, наскільки обгрунтований. Одержимий пристрастю Ніл просто жадав знищити будь-яку незгоду, задушити будь-яку опозицію, знищити будь-яку кількість тих, хто не побажав схилитися перед п'єдесталом, на якому стояли його бездоганні благородні ідеали.
Ні злидні, ні провали, ні величезна кількість смертей, ні плач, ні стогони не могли похитнути його фанатичного переконання, що шлях Ордену — єдиний вірний шлях людства.
Інші — послушники, що теж, як і Ніл, носили коричневі балахони з капюшонами, являли собою приголомшливу колекцію індивідуумів. Серед них були і жорстокі, і пихаті ідеалісти, і жадібні до нестями, мерзенні, пихаті, сором'язливі. Але найбільше було тих, хто небезпечно помилявся. І всі вони поділяли приховану, злобну і глибоку ненависть до людства, що проявлялося в переконанні, що все приємне людям є зло, отже, лише самопожертва є добро.
Всі, за винятком Ніла, були сліпими послідовниками брата Нарева і перебували повністю під його впливом. Вони вірили, що в брата Нарева більше від Творця, ніж від людини. Вони ловили кожне його слово, вважаючи їх натхненням згори. Річард анітрохи не сумнівався, що, скажи Нарев їм, що вони повинні покінчити з собою заради їх справи, вони собі ледве шиї не звернуть, з такою швидкістю помчать на пошуки найближчого ножа.
Ніл був єдиний, хто вірив в божественність своїх власних слів, а не лише слів брата Нарева. У кожного вождя повинен бути наступник. Річард був упевнений, що Ніл вже вирішив, хто найкраще підходить на роль наступної інкарнації Ордена.
— Цікавий вибір слів. З радістю. — Брат Нарев вказав вузлуватим пальцем на згорблені, деформовані і перелякані фігури, над якими працював Річард. — Ось це наповнює тебе… радістю?
Річард вказав на Світло, яке він зобразив падаючим на нікчемних людців.
— Ось що наповнює мене радістю, брат Нарев. Мати можливість зобразити людей, зігнутих перед досконалістю Світла Творця. Мене наповнює радістю можливість показати всім ницість людини, тому що таким чином всі зрозуміють, що їх обов'язок перед Орденом понад усе.
Брат Нарев підозріло хмикнув. При світлі сонця його очі втонули ще більше, а зморшки біля рота здавалися ще глибше. У спрямованому на Річарда погляді змішалися недовіра і ненависть з неабиякою часткою побоювання. Тільки побоювання відрізняло цей погляд від того, яким він зазвичай споглядав на оточуючих. Річард дивився на нього порожніми очима. Нарешті Нарев смикнув ротом, як би відкидаючи виниклі у нього думки.
— Я схвалюю… Забув, як тебе… Втім, імена не важливі. Люди не важливі. Кожна людина зокрема — всього лише незначна спиця в величезному колесі людства. Має значення тільки, як обертається все колесо, а не окрема спиця.
— Річард Сайфер.
Одна брова з пучками чорного і білого волосся піднялася вгору.
— Так… Річард Сайфер. Що ж, я схвалюю твою роботу, Річард Сайфер. Схоже, ти розумієш краще за інших, як слід зображувати людину.
Річард вклонився.
— Це не я, а сам Творець направляє мою руку, щоб допомогти Ордену показати людям істинний шлях.
Підозрілий погляд повернувся, але вираз обличчя Річарда змусив брата Нарева в кінцевому підсумку повірити його словам. Брат Нарев, заклавши руки за спину, поплив далі до інших скульпторів. Ніл, як дитина, що чіпляється за материнську спідницю, заквапився слідом, щоб триматися ближче до балахона брата Нарева. Наостанок він кинув через плече спопеляючий погляд. Річард подумав, що Ніл ось-ось покаже йому мову.
Наскільки Річарду вдалося підрахувати, одягнених у коричневі балахони послушників було близько п'ятдесяти. Він бачив їх досить часто, щоб розібратися, що вони собою являють. Віктор якось згадав, що на одній з плавилень по тій заготовці, що він зробив, відлили з чистого золота приблизно таку ж ж кількість виливків для заклинання. Віктор вважав їх лише прикрасами. Річард бачив, як кілька цих золотих виливків встановлювали на верху величезних різьблених кам'яних пілонів, розташованих навколо Сховища. Пілони з полірованого мармуру були зроблені і розташовані так, щоб виглядати звичайними прикрасами. Річард підозрював, що вони — щось куди більше.