Хронiки Нарнії. Повна історія чарівного світу (збірка)
- Автор: Льюис Клайв Стейплз
- Год: 2020
- Язык: украинский
- Год: Книжковий клуб "Клуб Сімейного Дозвілля"
- ISBN: 978-617-12-7122-7
- Переводчик: Віктор Шовкун++
- Жанр: Фэнтези
Электронная книга - «Хронiки Нарнії. Повна історія чарівного світу (збірка)». Краткое содержание книги:
Одного дня двоє братів і дві сестри Певенсі потраплять у Нарнію — чарівну країну одвічної зими, населену фавнами і наядами, гномами і єдинорогами, добрими велетнями, драконами і звірятками, що вміють розмовляти… Тоді здійсниться давнє пророцтво про чотирьох людських дітей, які сядуть на трони величного Кейр-Паравелю, настане Різдво, повернеться лев Аслан, буде переможена Біла Чаклунка — а чарівні пригоди триватимуть…
Надіславши листа, я знов осідлала Гвін, і ми подалися якнайшвидше з Азім Балди; погоня поки що нас не лякала — отримавши такого листа, батько мав щонайменше надіслати відповідь, а то й справді зібратися в довгу дорогу, а поки вони там з’ясовуватимуть, що й до чого, я буду вже далеко за межами Ташбаана.
Ось така, власне, і вся моя історія аж до тієї миті, коли вночі на нас напали леви і ми, рятуючись від них, з розгону шубовснули в солону воду, і, як тепер відомо, не ми самі.
— Але що ж сталося з тією дівчиною, ну, тією, яку ви отак завбачливо підпоїли снодійним? — спитав Шаста.
— А що може статися? Дадуть прочухана з батогами, щоб не спала зайвого, — тим усе й скінчиться, — знизала плечима Аравіс, — хоча насправді треба було б дати за те, що шпигувала за мною та доповідала все мачусі.
— Як на мене, то було не дуже порядно з вашого боку, — похитав головою Шаста.
— Забула тебе спитати! — не надто чемно відповіла на те Аравіс. — Як так зробити, аби тобі догодити?
— Але є дещо інше, чого я не розумію, — не відступав Шаста, — чи не зарано вам заміж, маю на увазі — за віком? Сказати, щоб ви були старшою за мене — ніяк не скажеш, тож з якого дива вас взагалі сватати за якогось дідугана? Що скажете?
Аравіс не знайшлася, що на те сказати, та на допомогу їй прийшов Ігого:
— Про такі речі, Шасто, взагалі не питають. Єдине, що тебе вибачає, — то твоя необізнаність. У сім’ях великих таркаанів завжди так: щойно дівча навчилося їздити верхи, вже й заміж треба. У них одружуватися ніколи не зарано.
Шаста почервонів (хоча в сутінках навряд чи хтось це побачив). Йому стало соромно. На щастя, Аравіс попрохала Ігого розповісти свою історію, яка й відвернула загальну увагу. Правду кажучи, Шасті та історія була не до вподоби: на його думку, Ігого якось занадто вдавався до подробиць у тій частини, де йшлося про те, як із самої миті їхнього знайомства Шаста увесь час падав з нього та летів шкереберть.
Та Ігого, мабуть, вважав це дуже смішним і мало сам не іржав із Шастиної незграбності. Проте він виявився єдиним, кого це смішило, — Аравіс навіть не всміхнулася. Після розповіді Ігого всі мовчки почали лаштуватися на ночівлю.
Наступного дня вирушили всі разом: двоє коней та двоє вершників. Шаста досі був не в гуморі, згадуючи, як гарно їм було вдвох: йому та Ігого. Але тепер, здавалося, Ігого знайшов собі іншого співрозмовника — ним виявилася Аравіс. Втім, нічого дивного в цьому не було: усе своє життя в Остраханстві Ігого перебував серед таркаанів та найшляхетніших з їхніх коней, тому знав багатьох з остраханської знаті, а мандрував у таких місцях, що пересічному коневі й наснитися не могли. Ось чому вони з Аравіс швиденько знайшли й спільних знайомих, і відомі обом місця. «Якщо ти брав участь у битві при Зулиндрі, — скаже, було, Аравіс, — то ти мав би зустрітися з моїм кузеном Алімашем!» — «Авжеж, — скаже на те Ігого, — хто ж не знав Алімаша? От тільки він командував бойовими колісницями, а я з конями, що їх тягали, не дуже товаришував. Звісно, їх навіть кавалерією не назвеш! Та Алімаш — то й справді не тільки добрий вояка, а й шляхетна людина — хто, як не він, пригостив мене цілим кулем цукру після взяття Теебету!» Або скаже Ігого: «А влітку того року побував я в дивовижному місці на озері Мезреел», як Аравіс підхопить: «Знаю, знаю, там живе моя найліпша подруга, таркиня Лазаралін. Це й справді чудові місця, що потопають у зелені садочків. Там є й таке диво, як Тисячодухмяна долина!» Сказати, що Ігого зовсім забув про Шасту — не скажеш, але така, мабуть, людська (та й кінська) природа: як хто зустріне кого, з ким є про що побалакати, так про всіх інших і забуде. А як почуваються інші? Авжеж — зайвими.