Беладонна. Любовний роман 20-х років
- Автор: Донченко Олесь Васильевич, Ванченко Петро
- Год: 2016
- Язык: украинский
- Год: Темпора
- ISBN: 978-617-569-268-4
- Жанр: Современные любовные романы
Электронная книга - «Беладонна. Любовний роман 20-х років». Краткое содержание книги:
— Ви не сказали ще ні слова…
Він пояснив:
— Мені нема чого сказати… мені просто хочеться сидіти поруч вас.
Катерина розсміялася:
— Ви хмура дитина! Хто ж мусить за вас говорити…
Радивон відібрав руку й відповів:
— Ніхто.
Далі устав із канапи й додав:
— Я вже сказав вам, мені нічого від вас не треба!
По цих словах Катерина замовкла на хвилину. В її очах розжеврівся вогник образи, але швидко погас. Вона раптом стала чутливою й обережною, ніби натрапила на виразку, що потребує уваги й дбайливості.
Вона запитала:
— Що вас тяжить?
Радивон підвів голову.
— Не знаю.
Але Катерина тямила в цій справі більш від Радивона; вона подивилася йому в очі, зачитала там усі сумніви й поставила правильний діагноз.
Їй стало жалко цієї великої дитини, що не вміла дати собі ради.
Вона підійшла до Радивона й поклала йому на плечі руки. Він зробив спробу звільнитися від її гарячого дотику, відхилився назад, але не витримав напруження, що було в його тілі, і, зів'ялий, опустив голову на її плече.
Катерина провела його до ліжка й посадила поруч себе. У неї вистачило тактовності ні про що його не розпитувати, не полохати його інтимності. Вона пройнялася материнською болістю й поклала собі відходити його лихо.
Радивон приклав руку до чола й сказав:
— Мені так краще…
Далі подумав секунду, ніби ставив кому після речення, й доповнив:
— …з вами.
Це признання зворушило Катерину; вона пригорнула його до себе і, може, з якогось вереду, віддано й некорисливо, полила на цю сторонню, чужу їй людину ніжне жіноче кохання.
У тій же відданій нестямі вона поцілувала його; потім непомітно для себе почула в ньому вже не дитину, а чоловіка, і, не потурбувавшись перевірити, хто з нею, жагуче впилася в його губи.
Тоді Радивон посунувся на бильце ліжка й інстинктивно зімкнув руки за її спиною. До цього він сидів, ніби ображений, виплаканий, і майже пасивно приймав її ласки. Та поцілунок розворушив його. Сам Радивон у своїх бажаннях не дійшов би цього; зігрітий її щирістю, він заснув би на її теплих грудях, і тихий сон поглинув би всі його муки. Але Катерина запалила йому кров; давно забутий поцілунок оформився в гаряче жадання, далі розлив по тілі весняну тривогу й віддалив Радивона від усякої свідомості. Він пізнав біля себе жінку — теплу, пахучу, кинувся до неї і…
І раптом зіскочив із ліжка. Перед очима промайнуло худе зморене Оленине лице. Йому стало боляче; він визнав себе за негідника й узявся за капелюх.
У коридорі готелю зашипів годинник, а далі повільно, з великими паузами, вдарило — тричі.
Катерина ворухнулася, здивовано повела бровами:
— Чого вам?
Але Радивон мовчав.
Тоді вона підійшла до нього й обняла його за шию. Він застогнав і похитнувся, а його капелюх тихо вислизнув із руки й упав на долівку. Потім він випрямився, тріпнув головою, ніби проганяв від себе якісь застереження, і віддався їй пожадливо, нерозсудно.
Тієї пам’ятної ночі Радивон не повернувся додому. Олена чекала його до світанку, потім, стривожена його відсутністю, побігла ранком до установи, щоб дізнатися, чи не трапилося з ним чого лихого. Вона не зважала на годинника і прийшла до міськради надто рано — там іще нікого не було. Та сьогодні й Радивон спізнився, і вона блукала по сходах, кожного разу стріпуючись, коли вхідні двері починали стогнати на завісах.
Прийшов він лише о десятій годині. Олена зустріла його в дверях, ухопила за руку й заплакала. Їй здавалося — всього вона передумала за довгу ніч! — що Радивона могли вбити в темному провулкові чи знову несподівано мобілізували на якийсь фронт. Вона стиснула йому пальці й дивилася в його очі, як дитина, що в натовпі нарешті відшукала свою матір. Радивон трохи зніяковів від цієї інтимної сцени, бо мимо них увесь час проходили одвідувачі і з цинічною цікавістю оглядали їх із ніг до голови. Але разом його серце стиснулось від сорому й жалю до цієї жінки. Олена ще нічого не запитувала в нього, але він зараз сам мусить пояснити, що з ним трапилося цієї ночі. Стиснулося серце ще й від того, що неминуче доведеться повернутись до брехні; сказати правду несподівано і тут, на сходах, було б безглуздо й не виправдалося б навіть ідеальною совісністю.
Та його визволив випадок, його покликали в якійсь негайній справі. Він зрадів цьому, удавано-весело тріпнув Оленину руку і, блимнувши очима, — ніби сказав: живий, цілий… решту потім розповім, — побіг нагору, по сходах. Олена ж, заспокоєна, щаслива, витерла кінцем хустки мокрого носа й пішла додому прибирати покинуту хату. Але пізніше, після роботи, він таки не зміг уникнути брехні. Олена вийшла зустрічати його до міськради. Вона вела за руки своїх хлопців і була така щаслива й весняна, ніби вона знову повернула собі молодість. І в Радивона не вистачило ні мужності, ні жорстокосердя поранити її радість.