Беладонна. Любовний роман 20-х років
- Автор: Донченко Олесь Васильевич, Ванченко Петро
- Год: 2016
- Язык: украинский
- Год: Темпора
- ISBN: 978-617-569-268-4
- Жанр: Современные любовные романы
Электронная книга - «Беладонна. Любовний роман 20-х років». Краткое содержание книги:
Згодом в убиральні стало вільніше. Нервові вигуки губилися десь на другому кінці кону, двері відчинялися рідше, і нарешті помічник режисера, що ввесь час снував біля примадонни, пройшовся востаннє по Радивонових ногах.
Катерина підвелася й попрохала подати пальто.
Радивон підвівся й собі, але не зрозумів її прохання й дивився на неї розгублено й сторожко. Тоді вона розсміялася й удяглася сама.
Потім вона запропонувала Радивонові піднести їй додому коробку з платтями. Той згодився й повернувся до дзеркала, щоб узяти свій капелюх; там він побачив себе, свій кожух, і йому спало на думку:
«Перед цими людьми й серед цих речей, безперечно, я був смішним. Мій кожух мусив здатися їм за первісну шкуру африканського тубільця…»
І йому стало прикро.
Нарешті Катерина зібралась остаточно, і вони вийшли з убиральні.
Театр уже спорожнів. Лише біля вихідних дверей вартував швейцар, чекаючи на решту акторів, що не встигли ще перевбратися.
Він пропустив їх перед собою і, як здалося Радивонові, загадково посміхнувся. Від цього йому зашарілися щоки… Досвідчений швейцар міг засміятися: голова міськради з якихось причин прислужується примадонні, теліпає на руці коробку з її платтями!
Справді, старий дід, що добре розумівся на театральній етиці і звичках, наче й усміхнувся в сиву бороду.
Дорогою від театру до готелю, де мешкала Катерина, Радивон мовчав. Він ішов трохи позад неї й нічого не думав. Може, навіть думав що, але свідомість не фіксувала цього процесу; він чув лише на руці коробку з платтями, вона трохи муляла йому й щохвилини сповзала з ліктя.
На порозі готелю Катерина запропонувала йому зайти до неї на пять-десять хвилин.
Вони зійшли на другий поверх по крутих слизьких сходах, де пахло нафталіном і варивом, і ввійшли у звичайний номер із традиційними блощицями, що пам’ятають іще ті часи, коли вони брали на їжу густу жирну кров гоголівських героїв.
На стіні проти дверей висіли в старих багетових рамах портрети Чубаря й Петровського. Немає ніякісінького сумніву в тому, що під ними ховалися заслужені сиві генерали. Ледачий господар готелю не завдавав собі праці витягти їх на смітник і, бувши з природи легковажним, припустив таке разюче політичне нашарування.
Кімната була неприбрана, неохайна. Скрізь — на стільцях, на подертій канапі, на пожмаканій постелі — валялися окремі речі жіночого туалету: панчохи, спідниці, брудні панталони, капелюхи тощо. З-під ліжка з дитячою простотою виглядав білий уринал.
Пахло тонкими парфумами й мишами.
Радивон поставив коробку на долівку і став біля дверей, а Катерина зняла капелюх і підійшла до дзеркала поправити зачоси. Вона звела руки до голови, через це пальто й спідниця потяглися вгору, і Радивон побачив стрункі ноги в сірому трико, в тому, що вона грала останній акт п'єси.
Йому захотілося обняти їх, але він згадав учорашній вечір, коли він піймав себе на подібному злочині, і засоромився. Він відвернувся й почав розглядати віконну раму.
Потім Катерина зняла з себе пальто й, зморена, сіла на канапі.
Радивон іще стояв.
Тоді вона сказала:
— Роздягайтесь! Я знаю, чого ви до мене прийшли.
Той здивувався такій заяві, знизав плечима, проте покірно роздягся й сів поруч неї на канапі.
Спочатку вони сиділи мовчки, не зрушуючись із зігрітих місць. Катерина курила цигарку й порожнім вихолощеним поглядом дивилась на вогник електричної лампи, а Радивон заплющив очі, ніби дрімав. Обоє вони були зморені. Перша тим, що багато витратила енергії на гру й тим спустошила своє єство, другий — надмірним почуттям, що не знаходило собі виходу з його грудей.
Потім вона кинула цигарку на підлогу й повернулася до Радивона. Її груди торкнулися його ліктя, і він здригнувся. Тоді вона підібрала ноги на канапу, взяла його руку й сказала: