Аналітична історія України
- Автор: Боргардт Олександр
- Год: 2008
- Язык: украинский
- Жанр: История
Электронная книга - «Аналітична історія України». Краткое содержание книги:
Книга Олександра Боргарда відзначається культурною гостротою суджень і науковим підходом до аналізованих історичниї подій. Чітка логіка викладу і аналізу матеріалу – основа цієї ґрунтовної розвідки, яка у певному сенсі є безпрецедентним явищем у огромі сучасної історіографічної літератури. Небайдужість і глибокий патріотизм – це ті дві риси, які безпомильно маркують творчість дослідника і привертають увагу до його книг людей часом діаметрально протилежних політичних та естетичних поглядів. «Аналітична історія» має стати настільною книгою кожного свідомого і небайдужого інтелігента в сучасній Україні.
Зазначимо, що центр ваги цієї історико–публіцистичної праці лежить не стільки в тому аби відтворити минуле, а головне, щоб його проаналізувати. Щоби принаймі не наступати на ті ж самі граблі. Щодо цього, процитуємо радше самого автора:
«Нас тут цікавлять саме історичні події, як наслідок певних причин. Будуть цікавити рушійні сили подій, та те, що могло би бути якби змінилися певні причини. Тобто нас цікавитимуть не так самі історичні події як такі, а радше те, звідки вони виникають, та до чого та в який спосіб призводять. Оце ми й будемо вважати якоюсь мірою, не більше – аналітичною історією».
Відповідно стиль викладу обраний не стільки академічний, скільки публіцистичний, що має максимально поширити коло можливих читачів. Це, деякою мірою, не можна вважати новацією бо є продовженням досвіду П. Штепи, М. Мироненка, Є. Гуцала та багатьох інших.
Останніми (так твердять) коханками імператриці були брати Зубови, Платон та Валер’ян. Платон Зубов, офіцер палацової варти, у віці 22 років заступив А. Мамонова, та став – природна річ, генералом та графом. Про одночасну близкість імператриці до його брата Валер’яна та їх приятеля Салтикова, та навіть про гулянки вчотирьох, – ходили чутки; хоч і досить уперті, але – на жаль, без доказів. Платон Зубов, по смерті Потємкіна – князя Таврічєского, став наступним губернатором Новоросії. Обидва брати отримали від імператриці десь 3,5 млн. карб., а вже скільки накрали від себе – про те відає лише всезнаючий Бог.
Всім своїм коханцям «матушка–імпєратріца» надавала графські та князівські достоєнства, не лише свої, але й від тiєї дружньої «Римської імперії», невибагливої Австрії. Обвішувала всіма можливими орденами, російськими, а часом і іноземними. По першому поділі Польщі мало не обов’язковим для них став орден Білого Орла (який з 1815 офіційно стане російським). Всі, незмінно, дослужувалися до генерала. Ніхто не відходив і жебраком.
Складаючи тільки те, що тут було перераховано, ми отримаємо в сумі десь до 100 млн. карб. Не так і багато для такої заможної та процвітаючої країни, як Російська імперія – «Трєтій Рім».
Звернімо також увагу на абсолютно погоджену поведінку усіх отих, «прібліжєнних» до імператриці. Всі вони, без винятку, починають інтриґи, щоб вилізти на самий верх; яскраво демонструючи нам поведінку отого гердерівського раба, що миттєво перетворюється на деспота.
Наче змовилися, хіба не так? От що значить підмітити головне, ґрунтовне та визначальне.
Доповнення 6. Російське «казачєство»
Російське «казачєство» відігравало істотну роль в імперській історії, яка знає, як низку «казачьіх бунтов», так і великі послуги з боку «казаков» у імперських війнах. Зокрема – у війні з Наполеоном. А тому й не вадить розібратися саме з цим, – його походженням та значенням для імперської історії.
Тюркське слово «кайсак» спершу визначало просто вільну людину, але можливо, що так називали себе ще древні східні скити–саки, що їх із такою повагою пригадують по античних джерелах, – руйнівники розбійної імперії Ашшур та далекі предки сучасних казахів та якутів. Один із коренів цього слова зберігся у самоназві якутів – саха.
В Україні це слово з’являється не пізніше монгольського завоювання коли більша частина України була тимчасово під Алтин Орду. А, можливо, й ще раніше, за гунських часів. Як і пов’язане з ним поняття.
До Росії поняття козацтва (а тепер – «казачєства») займається, як і сила іншого, – з України. Це відбувається на її далекому тоді півдні, де поселення козаків запорозьких – доходять природної східної межі України – Дону. Цей останній вважався кордоном гунської а потім мадярської Леведії, перед 375, а після був якийсь час межею Гунського каганату, аж до 629. Але, потік російських біженців з півночі в часи «смутного врємєні» змінює, однак, етнічний баланс, та десь з початків XVII ст. ми маємо обік Дону вже російське «казачєство». Втім сама ідея козацтва, хоч і не кінного, а пішого (Росія довший час не знала кінної культури), – потрапляє на північ значно раніше, десь у XV ст. Разом із ідеєю успадковується, наче, й усе iнше, але…
Задача «казачєства» формально та сама, що й козацтва, – захист країни, захист її кордонів. Однак, оскільки на Росію ніхто не нападає, то силою речей російське «казачєство» стає передовим загоном російської експансії на землі околишних народів. Одне слово, як було коротко, але ясно написане в одному з російських енциклопедичних словників: «казачєство, це військово–соціальна категорія населення, призначення якої є укріплювати існуючі та поширювати майбутні «прєдєли государства Россійского».
Що ж, сказане ясно та точно. Отже, як слово «козак» означає відданого патріота, готового стати на захист рідної країни, то слово «казак» є радше синонімом аґресора та загарбника. Докорінно поділилася семантика. Надалі ми в цьому вичерпно переконаємося за російськими ж свідченнями. Загарбника, який «покоряєт інородцєв» іще тоді, коли іх офіцiйно ще й підкоряти «нє вєлєно».
Донське казачєство породило волзьке та уральське, кавказьке та сибірське, від якого, в свою чергу відокремилося ленське та амурське. Сенс їх існування, незмінно, один: аґресія проти корінних народів. Адже на Сибір ніхто й ніколи не нападав – від кого ж захищати?
Існує розповсюджена та постійно підгодовувана пропаґандою думка, ніби казаки, «осваівая» нові «русскіє зємлі», – робили тим неоціненні послуги науці, творячи великі географічні відкриття. Рівно, як несли підкореним народам більш високу – російську культуру. Щодо останнього – культури, то з «культурой курних ізб» ми не одного разу знайомились. Напевно, саме тому, аби ухилитись від порівняння не на власну користь, – пізніше писали: