Аналітична історія України
- Автор: Боргардт Олександр
- Год: 2008
- Язык: украинский
- Жанр: История
Электронная книга - «Аналітична історія України». Краткое содержание книги:
Книга Олександра Боргарда відзначається культурною гостротою суджень і науковим підходом до аналізованих історичниї подій. Чітка логіка викладу і аналізу матеріалу – основа цієї ґрунтовної розвідки, яка у певному сенсі є безпрецедентним явищем у огромі сучасної історіографічної літератури. Небайдужість і глибокий патріотизм – це ті дві риси, які безпомильно маркують творчість дослідника і привертають увагу до його книг людей часом діаметрально протилежних політичних та естетичних поглядів. «Аналітична історія» має стати настільною книгою кожного свідомого і небайдужого інтелігента в сучасній Україні.
Зазначимо, що центр ваги цієї історико–публіцистичної праці лежить не стільки в тому аби відтворити минуле, а головне, щоб його проаналізувати. Щоби принаймі не наступати на ті ж самі граблі. Щодо цього, процитуємо радше самого автора:
«Нас тут цікавлять саме історичні події, як наслідок певних причин. Будуть цікавити рушійні сили подій, та те, що могло би бути якби змінилися певні причини. Тобто нас цікавитимуть не так самі історичні події як такі, а радше те, звідки вони виникають, та до чого та в який спосіб призводять. Оце ми й будемо вважати якоюсь мірою, не більше – аналітичною історією».
Відповідно стиль викладу обраний не стільки академічний, скільки публіцистичний, що має максимально поширити коло можливих читачів. Це, деякою мірою, не можна вважати новацією бо є продовженням досвіду П. Штепи, М. Мироненка, Є. Гуцала та багатьох інших.
Скільки він устиг накрасти за ті минулі десять чи скільки років, – невідомо, але відомо, що за попередні два роки набув у готівці та дарунках – більше 300 тисяч карб. та 7 тисяч «душ» рабів.
Його брати, вважається, мали за весь час десь 17 млн. карб. та до 40 тисяч рабів. Так, нічого собі, заможненька родинка…
У рік страти Пуґачєва, 1774, Васільчікова відсуває на бік Кривий Ґріґорій Потємкін, 36 років. Цей вартував казні чи не найбільше – десь 50 млн. карб. А до того, за ті два роки, що пробув «прі дєлє» – зумів скупчити в своїх руках чи не найбільшу владу. Його змінив, однак, особистий секретар імператриці, збіглий попович Завадовскій, але це не надто засмутило хитрого Потємкіна. Бо він хутко зметикував, що позиція доброго сутенера – є набагато міцнішою, ніж позиція тимчасового коханця. Та, як приятель цариці, втішаючи її тепер лише час від часу, – взяв на себе подальший добір її коханців. Завадовскій почав був інтриґувати проти Потємкіна, але був за це хутко відсунутий від… ну, ви розумієте. Він обійшовся доброму російському народові всього тільки в якихось 1,5 млн. карб. – суті дурниці.
Подальших коханців добирав граф–сутенер (чи князь–сутенер?), але не обмежувала себе в цьому і сама «матушка», наша Семіраміда.
Процедура добору чергового коханця в руках князя не те, щоб бюрократизувалась, але якось систематизувалась. Про того, на кому поклала око імператриця, Потємкін збирав відомості, а потім було два етапи: обов’язковий лікарський огляд, та… спальня довіреної дами двору, яка перевіряла кандидата, так би мовити, «в дєлє». При дворі її так і називали – Probier-dame. А вже коли вона вважала, що все як годиться, – майбутній коханець допускався й до самої.
Першим за такою новою системою було допущено такого собі сербського пройдисвіта Сімеона Зоріча, який протримався дещо більше року. Його, як і всіх, було підвищено до генерала, але відправлено до маєтку, коли – знову ж, почав інтриґувати проти Потємкіна. Втім, подарований маєток він дуже хутко промотав.
Коса найшла на камінь, коли цариця з цiкавства обрала капітана кірасирів Корсакова, про якого ходили чутки, що він мало не незайманець. Вона, знову ж – підвищила його до генерала, але він почав незабаром надто вільно себе поводити, та аж до того, що цариця одного разу прихопила його in flagranti з придворною дамою. Даму було відправлено до Москви, а коханця за кордон, але й на цьому справа не покінчилась, бо бравий кірасир, попри всі медичні огляди, нагородив «матушку» ще й венеричною хворобою. Від неї вона лікувалася півроку, вимушена весь цей час стримувати свої пожадання. Щоправда, на нього пішло всього якихось там 920 тисяч карб. – дрібниця.
П’ять років пробув на своєму посту молодий Ланской, що помер 1784 (теж – генералом), з причини відносно невинної ангіни, але кажуть, що його орґанізм був за цей час вкінець підірваний сталим вживанням збуджуючих засобів. По ньому залишилось десь на 7 млн. карб. маєтку. Цариця за ним дуже сумувала; та просумувала одна аж 8 місяців.
Потємкін відшукав якогось гвардійського підофіцера 22 років, А.Єрмолова, а той і собі – традиційно, зміцнивши доброю роботою власний статус – почав копати під канцлера, який зробив його з тих, «кто бил нічєм» – мало не того, хто «стал всєм». Та й прийшлося видворити сердешного з Росії аж на три роки; зрозуміло, вже генералом. Цей вартував всього там якісь ниці півмільйона карб.
Наступним був поручник Мамонов, 24 років, пияка та розпусник, який замість того, щоб усього себе віддати «царіцє–матушкє», – розглядав сукупність придворних дам як свій власний курник; з усіма наслідками. От і прийшлося й цього відправити до Москви 1789, оженивши з кн. Щербатовою, яку він «соблазніл» останньою; у званні генерала, ясна річ. Його маєток поблизу Ніжнєґо Новґорода – оцінювано на 1 млн. карб. Утримування «поручіка», що в боях у царициному ліжку доріс до генерал–лейтенанта, коштувало, в середньому десь 36 тисяч карб. річно.