Роман юрби
- Автор: Шевчук Валерий Александрович
- Язык: украинский
- Жанр: Современная русская и зарубежная проза
Электронная книга - «Роман юрби». Краткое содержание книги:
– О! – сказала Юлька, пильно його оглянувши. – Тепер ти на людину схожий, а не на свиню.
Він теж уважно обдивився Юльку, прикидаючи, а на кого схожа вона, адже всі пожильці Ластів’ячого Гнізда на когось із тварин таки подобали. Мацнув по-свійському її за груди, на що вона аж ніяк не зреагувала, а тоді поважно сказав:
– Це щоб ти не думала, шо я не порядошний. Купила замка?
Замка вона купила, і він цілі дві години возився, врізуючи його в двері; пожильці Ластів’ячого Гнізда до нього вже звикли і перестали ловити супроти нього витрішки, хоча, пробігаючи, одна чи друга, чи хтось із дітей завертали в його бік голови й дивилися. З’являлися після роботи й чоловіки цього дому: Мишко, чи Міша, чоловік власниці бульдожка, навіть піднявся на пагорба, потис Шурці руку й почав стежити за його роботою, вряди-годи даючи цінні вказівки; вони мирно при цьому теревенили, в той час як Юлька варила (поки що в кухоньці колишньої господині її кімнати) картоплю і смажила котлети, притому не на одного, а на двох.
– Це ти його й на харчі узяла? – спитала колишня хазяйка.
– А шо ж, – спокійно відказала Юлька. – Раз я його найняла, то й погодувати чоловіка тра.
– То, може, ти для нього щось і гарячішого купиш?
– Обійдеться, – категорично сказала Юлька. – Терпіти не можу п’яних.
– Да, – сказала хазяйка. – Я тоже!
Їхня розмова на цьому й вичерпалася. Хоч ні, жінка-коза зробила виразну паузу, а тоді поцікавилася промекавши:
– І скільки він у тебе за ті двері здер?
– Всі гроші, цьоць, – сказала Юлька.
– Це чо’ я питаю, – скромненько проказала колишня господиня Юльчиної кімнати, – в мене в самої двері сама знаєш які. То коли він так уміє їх діставать, і коли він отакий майстер, і коли недорого візьме, то хай би й мені вставив.
– Це вже з ним самі говоріть, – байдуже сказала Юлька й попробувала картоплю ножем. – З мене він узяв двісті каребе.
– Аж двісті? – жахнулася колишня хазяйка.
– Ну да, тепер усе дорого.
Пішла подивитись, як іде робота, Мишко, чи Міша, вже пішов, а Шурка Кукса випробовував ключем замка: чи добре зачиняється.
– То коли в нас із тобою рощот буде? – спитав шкірячись.
– Не зараз же, – мовила байдуже Юлька. – По одинадцятій прийдеш. Тільки щоб ніхто не бачив, пойняв?
Він її одразу ж “пойняв” – запрошувала саме на той час, коли чоловіки згадували своїх жінок, а діти уже спали, і коли чоловікам та жінкам уже не до стеження, – мудра вона була, ота Юлька.
– Спробуй чи харашо работає, – сказав Шурка
Замок працював нормально, і, поки вона ото випробовувала, він зайшов до неї ззаду (були вони в хаті) та облапав усі її куточки, на що Юлька аж ніяк не зреагувала, ніби вони були чоловіком і жінкою.
– Їсти будеш?
– Чо ж, – сказав Шурка. – Тілько коли даси сприснути, інакше замок буде заїдать – це вже точно.
– Я тобі сказала п’яних не люблю, – озвіріла Юлька. – А прийдеш п’яний вночі, не пущу, пойняв?
Почухмарив потилицю: з жіночими примхами треба було рахуватись.
– Коли ж мені та їжа до рота не полізе? – жалібно сказав.
– То й не їж, – байдуже мовила Юлька. – Мені чи поїси ти чи нє, до лампочки.
Він зирнув на лампочку: сонце падало на неї і відсвічувало, зітхнув і знову почухмарився.
– Руки в тебе є де помить?
Провела його в мікрокухоньку, де картопля вже зварилась і де стояла жінка-коза, тобто колишня господиня Юльчиної кімнати, і з цікавістю дивилася на нього, ніби щось хотіла в ньому видивитися, чого раніше й не бачила Шурка пішов до крана й почав милити руки.
– Не знала, шо ти такий мастєр, – сказала жінка-коза. – Може, коли так умієш діставати двері, й коли ти такий мастєр, і коли недорого візьмеш, то може б, ти і мені їх вставив, бо мої розсипаються. Я тобі за роботу й горілочки б вточила, скільки там договорилися б.
– Ви ж казали, що вам двері не треба, – мовив Шурка.
– Було не треба, а зараз передумала.
– Трудно теперички двері діставать. Але попробую, цьоць. Може б, ви мені авансом баночку вцідили?
В Юльки аж очі заіскріли. Штовхнула жінку-козу й моргнула.
– Нє, – сказала жінка-коза. – Авансом не даю. В мене ото вже не один авансом брав – і до сьодня! Нема в мене вже довіри до вашого брата.
То ви мали діло з непорядошними, а я порядошний. Хай вам Юлька скаже. Правда, Юль, я порядошний?
– Не давайте йому нічо, цьоць, – сказала Юлька. – Вони їй і, як вип’ють, малахольні робляться.
5
І от саме в той час, після одинадцятої й перед дванадцятою, Шурка Кукса знову намочив волосся, причесався, бризкнув на себе одеколоном і не пішов, а поплив вулицею, сторожко роззираючись, і то не тому, що чогось боявся, а тому, що мав підозру до нишпорки Людки, яка, до речі, сьогодні, коли він вставляв замка, не з’являлась у Ластів’яче Гніздо. Отож був обережний тільки тому, що відав: за ним хтось стежить, а коли за гобою стежать, то це не вельми приємно, Шурка навіть подумав зухвало: а що, коли прихопити Людку в бур’янах і там, в бур’янах, її трохи примнути, але ця думка видалася такою дикою, що він аж засміявся сам до себе. І якраз отой недоречний та дурний сміх почула Людка, яка сиділа ще в своєму дворику сама, від неї тільки-но вийшли Магаданша, куца Наталка, ряба Надька і Культурна Нора; цього разу Культурна Нора розповідала жахи про інопланетян, аж Людка сиділа тепер як непритомна. А оповіла Культурна Нора, що ті прибульці тепер крадуть дівчат, але тільки непорочних, і забирають із собою. І їх, таких забраних, уже тисячі, а що вони з тими дівчатами роблять, сам Господь знає; а що тепер непорочних не так і багато, то вони підбирають усіх таких, а оскільки Людка таки була непорочна, тож і сиділа перелякана й запаморочена й міркувала: чи не покинути їй стежити за Шуркою Куксою? Аналітично вона знала, що саме сьогодні, закінчивши роботу, Шурка Кукса має прокрастися до Юльки, і що це можна буде достеменно вистежити (питання: для чого – перед Людкою не стояло, бо її дії не підлягали практичним резонам; а звідки вона знала, як розплачуватися буде Юлька, то вже її слідчий секрет: була Людка талантом у цьому ділі, отож її захоплював сам процес стеження). Але після тієї страшної Нориної розповіді вона вже не сумнівалася, чи так це їй потрібно; а що, коли її з тих бур’янів підхопить невідома сила й доведеться їй за цапову душу пропасти? Або надибає її в тих бур’янах отой нерозгаданий і нею дивний вуличний тип – Рудько, в якого з нею уже щось зв’язалось, але чомусь і досі не розв’язалося, котрий теж, можливо, з тих, як була твердо переконана Нора; як же їй тоді? Тим більше, що Рудька вона справді сьогодні бачила, і він на неї так пильно подивився, що вона ледве язика не ковтнула, а ниточка між ними весь час в’яжеться. Але ні, Людка все-таки була не така збаламошана, як Культурна Нора, вона вміла мислити чітко й без усіляких фокусів, отож, коли почула, як сміється у темряві Шурка, то всі її страхи й вагання як водою змило, і вона, вже нітрохи не роздумуючи, подалася за Куксою, який не йшов, а плив дорогою; вона попливла за ним слідом: до верболозів і до кладки над розмитою греблею, а тоді й до Безназванного завулку – Шурка Кукса таки прямував туди. І це був саме той момент, коли чоловіки, переконавшись, що їхні діти сплять, так само, як було це в Білому Домі, і в Ластів’ячому Гнізді підгорнули під себе дружно й майже одночасно (були бо налиті млостю літньої ночі) своїх жінок (також налитих млостю літньої ночі), і все Ластів’яче Гніздо захиталося, ніби сколихнув його лагідний землетрус: Юлька чула це погойдування, і її вже почало розбирати зло, що Шурка десь гається, але саме в цей час щось зашкребло у шибку, і вона, підхопившись, пішла навшпиньки відчиняти. Двері перед цим залила олією, і ті розчинялися вже цілком безшумно, впускаючи Шурку Куксу; і він одразу ж схопив її в обійми, але вона випручалася, зачинила двері, а він, поки те робилося, метав із себе одежу, поспішаючи і рвучи ґудзики. Вона ж спокійно скинула із себе сорочку й рушила до ліжка; він бачив тільки розмитий обрис її тіла, а особливо величезних грудей; і ледь встигла вона лягти, Шурка стрибнув у те ліжко десь так, як хлопцем стрибав із нахиленого дерева в річку, але його не охопила вдячна й приємна прохолода, а впав він ніби на розпечену плиту чи в казан з окропом, а коли ввійшов у її розхилене тіло, його просто-таки спалило. На мить завмер, прислухаючись до ритму, яким жив будинок, вловив його, як музикант мелодію, підхопив той ритм і піддався лагідним коливанням, чуючи під собою розлите і розхитане тіло. І пішов блукати по розпечених червоних прірвах, а сам зробився ніби хлопчик-мізинчик, який потрапив у казкові вертепи, і, щоб не осліпнути від червоного сяйва, яким обіллявся, заплющився й блукав, намацуючи патичком стежку. І доблукався він до розпеченої червоної гармати, запалив від неї Гнота, приклав до порохового отвору, і гармата раптом потужно, але цілком безшумно вибухнула, розносячи його самого, розірваного на тисячу-тисяч білих, а може, й червоних шматочків.