Світова гібридна війна: український фронт
- Автор: Горбулин Владимир Павлович
- Год: 2017
- Язык: украинский
- Год: Фоліо
- ISBN: 978-966-03-7760-8
- Жанр: Политика
Электронная книга - «Світова гібридна війна: український фронт». Краткое содержание книги:
Сутність гібридної війни розглянуто у контексті системної кризи світової безпеки, а її феномен – як новітній вид глобального протистояння. Детально розглянуто причини та передумови російської агресії проти України, її стратегічні цілі, а також особливості ведення гібридної війни у різних вимірах: воєнному, політичному, економічному,соціальному, гуманітарному, інформаційному. Аналізуються локальні успіхи нашої держави у протидії ворожим планам РФ за окремими напрямами. Зроблено загальний висновок про доведення Україною своєї спроможності як держави, що відстоює свій суверенітет у боротьбі з агресором. Розглянуті питання реформування міжнародних безпекових інститутів та пошуку балансу сил у новій, гібридній реальності.
Розраховано на політиків, політичних аналітиків, державних службовців вищої ланки, науковців у сфері безпекознавства. Результати дослідження зацікавлять освітян, представників громадянського суспільства, а також національно свідомих громадян.
Агресія РФ проти України виявила вразливість НАТО на східному фланзі (Польща, країни Балтії та Північної Європи). Анексія Криму і подальша підвищена мілітарна активність РФ в акваторії Чорного моря створила додаткові безпекові загрози для країн — членів і країн — партнерів НАТО і в цьому регіоні, сформувавши плацдарм для поширення російського впливу у напрямку Середземномор’я і Близького Сходу.
Крім того, спостерігається поляризація у відносинах між країнами регіону, їхнє розмежування на тих, хто підтримує Україну як жертву агресії РФ і приєднався до режиму міжнародних санкцій проти агресора, та тих, хто прямо чи опосередковано підтримує агресора, побоюючись його або прагнучи зберегти високий рівень економічного співробітництва.
Регіональна підсистема міжнародних відносин зазнає відчутних змін і має тенденцію до перетворення на конфронтаційну модель, де, з одного боку, відбувається зміцнення південно-східного флангу НАТО шляхом підвищення військової присутності та розвитку партнерства з можливими майбутніми членами Альянсу, а з іншого — триває нарощування військової потуги та агресивних дій РФ у регіоні та навколо нього.
Міжнародні структури безпеки виявили свою неготовність до такого розвитку подій. Ключові елементи європейської та євроатлантичної безпеки — НАТО, ЄС, ОБСЄ — перебувають у стані пошуку термінових відповідей на регіональні та глобальні загрози, що виникли внаслідок дій РФ. Зволікання грає на руку агресорові, дедалі більше погіршуючи стан міжнародного безпекового середовища.
Неспроможність міжнародних організацій ухвалювати своєчасні та адекватні заходи для вирішення кризових ситуацій у регіоні свідчить про низьку ефективність існуючих глобальних та регіональних безпекових механізмів, ставить на порядок денний питання про їх реформування і адаптацію до сучасних тенденцій світового розвитку. Це стало особливо очевидним на прикладі Ради Безпеки ООН, дії якої виявилися практично заблокованими РФ, що зводить нанівець спроби врегулювати українсько-російську кризу за допомогою міжнародних механізмів безпеки.
Внаслідок кризи, започаткованої агресією РФ в Україні, на поверхню вийшли не лише вияви інституційної слабкості організацій з питань міжнародної безпеки, а й тактичні і стратегічні прорахунки в оцінці та розумінні природи постбіполярного середовища безпеки, яких припустилися як згадані організації, так і ключові міжнародні гравці. Уявлення про зменшення значення «жорстких загроз» у європейському просторі виявилися передчасними. Далася взнаки й тенденція до постійного скорочення видатків на оборону в країнах — членах НАТО.
Кризу системи міжнародної безпеки не можна зводити лише до питання неефективності міжнародних організацій. У їхній структурі від початку закладений механізм функціонування, на який вирішальний вплив мають великі держави. Створені у повоєнний час, структури міжнародної безпеки не могли бути достатньо ефективними, оскільки самі формувалися в умовах компромісів і поступок між великими державами, зацікавленими у збереженні свого впливу на прийняття рішень.
Сама ідея підтримання миру шляхом консенсусу великих держав, закріплена у статуті Організації Об’єднаних Націй у вигляді їхнього права вето на рішення Ради Безпеки ООН, фактично містить можливість розподілу сфер відповідальності, що дуже легко перетворюється на розподіл зон геополітичного домінування. Вважалося, що країни соціалістичного табору перебувають під опікою СРСР, тоді як західний світ — під безпековою парасолькою США. На сьогодні зберігається ситуація, коли від відносин між впливовими державами та ключовими акторами міжнародної політики фактично залежить і результативність міжнародно-правових інститутів.
Недостатньо ефективні механізми були закладені і в основу діяльності такої міжнародної інституції з питань безпеки, як ОБСЄ, що також формувалася шляхом компромісів та поступок держав із двох військово-політичних та соціально-економічних систем, які на той час розподіляли Європу. Попри достатньо позитивні декларації Гельсінського Заключного акта, механізми реалізації його положень не надають можливостей для оперативного запобігання кризовому розвитку подій та врегулювання конфліктних ситуацій.
Специфіка безпекового середовища в Європі донедавна полягала в тому, що загроза виникнення тут повномасштабного воєнного конфлікту оцінювалася як низька. Натомість вважалося, що сукупний ефект від дії новітніх, «м’яких» загроз, пов’язаних із процесами глобалізації, міг би мати руйнівні наслідки для континенту. Але уявлення про зменшення ролі «жорстких» загроз, насамперед на Європейському континенті, виявилися передчасними і в світлі подій, пов’язаних із російською агресією проти України, починають істотно переглядатися.