Поліція
- Автор: Несбё Ю
- Серия: Инспектор Харри Холе #10
- Год: 2014
- Язык: украинский
- Год: Фоліо
- ISBN: 978-966-03-6908-5
- Переводчик: Марія Козлова
- Жанр: Полицейские детективы
Электронная книга - «Поліція». Краткое содержание книги:
Офіцера поліції знаходять мертвим на місці давнього вбивства, у розслідуванні якого він брав участь. Коли те саме трапляється з двома іншими поліцейськими, стає зрозуміло, що це не випадковість. До того ж ці давні справи не було розкрито. Нові вбивства скоєно з жахливою жорстокістю, а у поліції немає жодних припущень. І що найгірше: вони втратили свого кращого слідчого — Харрі Холе, який пішов з поліції, щоб викладати у Поліцейській академії…
Хаген відчув нерівності на поверхні зубів, щільно стиснувши їх, сподіваючись, що реакція на інсинуації Бельмана не читатиметься на його обличчі.
— Але…
— Коли керівник починає міняти тактику, це легко можна поцінувати як відчай і майже визнання в тому, що він провалив розслідування.
— Але ми вже провалили розслідування, Мікаелю. Надворі березень, з часу вбивства першого поліцейського минуло шість місяців.
— Ніхто не піде за керівником-невдахою, Хагене.
— Мої співробітники — не сліпі дурні, вони знають, що ми стоїмо на місці. А ще вони знають, що хороший керівник має міняти курс.
— Хороші керівники знають, як надихнути своїх людей.
Хаген глитнув, ковтаючи слова, які мало не зірвалися в нього з язика: він викладав мистецтво керівництва у Військовій академії, коли Бельман ще ганяв дворами з рогаткою. І якщо вже Бельманові вдавалося так чудово надихнути своїх підлеглих, як щодо того, аби хоч трохи надихнути його, Гуннара Хагена? Але він надто втомився і був засмучений, отож не зміг замовчати слова, які, він точно знав, сильно розсердять Мікаеля Бельмана:
— Ми добилися успіху з незалежною групою, яку очолював Харрі Холе, пам’ятаєш? Ті вбивства в Устаусеті ніколи б не були розкриті, якби…
— Я гадаю, ти почув мене, Хагене. Я швидко розгляну можливість змінити керівництво розслідування. Бо саме керівництво несе відповідальність за успіх діяльності своїх співробітників, а нині, здається, воно не надто спрямоване на результат. Якщо у тебе більше нічого до мене немає, то у мене невдовзі зустріч.
Хаген ледве вірив власним вухам. Він підвівся на ослаблих ногах, які наче втратили здатність гнутися, ніби кров узагалі не циркулювала в них увесь той недовгий час, що він просидів на вузькому низькому стільці, та поплентався до дверей.
— До речі, — додав за його спиною Бельман, і Хаген відчув, як він ледве стримує позіх. — Є щось нове у справі Густо?
— Як ти сам сказав, — відповів Хаген, не обертаючись і продовжуючи свій шлях до дверей, щоб не показувати Бельманові обличчя, вени на якому, на противагу ногам, роздулися так, немов знаходилися під високим тиском, — ця справа більше не має пріоритету.
Мікаель Бельман почекав, поки не зачиняться двері і начальник відділу не попрощається із секретарем у приймальні. Потім він плюхнувся в шкіряне крісло з високою спинкою і зіщулився. Він викликав Хагена не для того, щоб розпитувати його про вбивства поліцейських, і йому здалося, що Хаген про це здогадався. Річ у тім, що годину тому йому подзвонила Ізабель Скоєн і, звісно, завела стару пісню про те, що через нерозкриті вбивства поліцейських вони обоє здаються геть нездатними невдахами й безпорадними лінюхами. І що на відміну від нього, вона сильно залежить від прихильності виборців. Він відповідав «угу», «авжеж», «зрозуміло» і чекав, коли вона закінчить, щоб покласти слухавку, але ось тут-то і рвонула бомба, яку жінка заздалегідь приготувала для свого таємного коханця:
— Він приходить до тями.
Бельман сидів, поклавши лікті на стіл, опустивши лоба на долоні, і роздивлявся блискучий лак на поверхні письмового столу, в якому відбивалися розмиті контури його обличчя. Жінки вважали його красенем. Ізабель прямо так і говорила, їй подобалися вродливі чоловіки. Саме тому вона займалася сексом із Густо. З тим красивим хлопчиною, схожим на Елвіса. Чоловіча краса часто вводить людей в оману. Мікаель згадав чоловіка з КРИПОСу, який спробував його поцілувати. Потім він подумав про Ізабель. І Густо. Уявив їх разом. Їх трьох разом. Він різко підвівся з крісла і знову підійшов до вікна.
Процес розпочато. Так вона сказала. Розпочато. Усе, що йому залишалося робити, — це чекати. Від цього він повинен був би заспокоїтися, стати доброзичливішим щодо оточення. Тож чому він увіткнув у Хагена ніж і повернув його в рані? Щоб побачити, як той здригнеться перед смертю? Щоб побачити ще одне обличчя, що страждає, крім того, відображення якого він бачив на поверхні письмового столу? Але скоро усе закінчиться. Тепер усе — в її руках. А коли буде зроблено те, що має бути зроблено, усе стане як раніше. Вони зможуть забути Асаєва, Густо й того, розмови про кого так і не припинялися, — Харрі Холе. Так улаштоване життя, рано чи пізно все забувається, і з часом забудуться навіть ці вбивства поліцейських.
Усе буде як раніше.
Мікаель Бельман захотів було перевірити, чи йому цього хочеться, але вирішив забути про цю ідею. Він і так знав, що хочеться йому саме цього.