Поліція
- Автор: Несбё Ю
- Серия: Инспектор Харри Холе #10
- Год: 2014
- Язык: украинский
- Год: Фоліо
- ISBN: 978-966-03-6908-5
- Переводчик: Марія Козлова
- Жанр: Полицейские детективы
Электронная книга - «Поліція». Краткое содержание книги:
Офіцера поліції знаходять мертвим на місці давнього вбивства, у розслідуванні якого він брав участь. Коли те саме трапляється з двома іншими поліцейськими, стає зрозуміло, що це не випадковість. До того ж ці давні справи не було розкрито. Нові вбивства скоєно з жахливою жорстокістю, а у поліції немає жодних припущень. І що найгірше: вони втратили свого кращого слідчого — Харрі Холе, який пішов з поліції, щоб викладати у Поліцейській академії…
Гуннар Хаген сидів, утупившись у шпалери за столом голови поліції і в його порожнє крісло. Він розгледів темнуваті плями, що залишилися від фотографій, які висіли в цьому кабінеті, скільки він його пам’ятав. На знімках були зображені попередні начальники поліції, котрі мали надихати нинішнього, але Мікаелю Бельману, звичайно, вони були не потрібні. Не потрібний йому був і прискіпливий погляд інквізитора, яким колишні голови відділів часто винагороджували своїх наступників.
Хаген хотів постукати пальцями по підлокітнику, але у стільця не було підлокітників. Стільці Бельман теж замінив на важкі низькі дерев’яні моделі.
Хагена викликали до начальника поліції. Помічник із приймальні провів Хагена в кабінет і повідомив, що начальник скоро прибуде.
Відчинися двері.
— Ось ти де! — Бельман обійшов навколо столу і плюхнувся в крісло, склавши руки за головою. — Що нового?
Хаген прокашлявся. Бельман чудово знав, що нічого нового не з’явилося, оскільки Хаген отримав суворий наказ негайно доповідати про щонайменші просування в ході розслідування двох убивств. Отже, викликали його не з цього приводу. Але він вчинив так, як було велено. Пояснив, що вони не знайшли слідів у жодній із справ, як не знайшли зв’язків між убивствами, за винятком очевидного: обидві жертви були поліцейськими, виявленими на місцях нерозкритих злочинів, в розслідуванні яких вони брали участь.
У середині доповіді Хагена Бельман підвівся і підійшов до вікна, ставши до Хагена спиною. Він розгойдувався на каблуках, вдаючи, що слухає, а потім перервав доповідь:
— Ти маєш розібратися з цим, Хагене.
Хаген замовк, чекаючи продовження.
Бельман обернувся. На білих пігментних плямах на його обличчі проступив рум’янець.
— І ще я повинен поставити питання про пріоритети: ти вважаєш за краще зберігати цілодобову охорону в Державній лікарні, коли вбивають чесних поліцейських? Хіба не варто було б спрямувати усі людські ресурси на допомогу слідству?
Хаген здивовано подивився на Бельмана:
— Там же не мої люди, а працівники Центрального поліцейського відділку й студенти Поліцейської академії на практиці. Я не думаю, що розслідуванню це надто завадить, Мікаелю.
— Он як? — сказав Бельман не обертаючись. — Але все одно я хочу, щоб ти ще раз обдумав необхідність охорони. Я не бачу ніякої безпосередньої небезпеки для життя пацієнта після такого тривалого часу. Вони знають, що він у будь-якому разі не зможе надати свідчення.
— Насправді вважають, що з'явилися ознаки поліпшення його стану.
— Ця справа більше не є пріоритетною, — відповідь начальника поліції була швидкою і трохи злою. Але потім він зітхнув і включив свою чарівну усмішку: — Але, звичайно, тобі вирішувати щодо охорони. Я в жодному разі не збираюся втручатися. Це зрозуміло?
Хаген трохи не випалив «ні», але устиг стриматися і коротко кивнув, намагаючись здогадатися, чого хоче від нього Мікаель Бельман.
— От і добре, — сказав Бельман і ляснув у долоні, показуючи, що розмова закінчена.
Хагену слід було встати й залишити кабінет у тому ж подиві, з яким він з'явився сюди. Але він не підвівся зі стільця.
— Ми хотіли спробувати підійти до розслідування з іншого боку.
— Он як?
— Так, — відповів Хаген. — Розділити слідчу групу на кілька менших.
— Навіщо?
— Щоб створити простір для альтернативних версій. У великій групі є сила, але не кожен здатен мислити, виходячи за рамки звичного.
— А мислити потрібно за… рамками?
Хаген зробив вигляд, що не відчув сарказму:
— Ми почали ходити по колу і перестали бачити очевидне.
Він подивився на співрозмовника. Раніше Бельман працював слідчим з особливо тяжких злочинів, тому він, звичайно, прекрасно знав цей феномен: група дуже міцно прив’язувалася до початкових даних, до припущень, заснованих на фактах, і абсолютно втрачала здатність будувати альтернативні гіпотези. І все-таки Бельман заперечно похитав головою:
— З маленькими групами ти втратиш здатність діяти, Хагене. Відповідальність розсіюється, люди наступають один одному на п’яти, одне й те саме завдання виконують по кілька разів. Одна велика, добре скоординована слідча група — кращий варіант. Принаймні поки її очолює сильний професійний керівник.