Обережно, тригери
- Автор: Гейман Нил Ричард
- Год: 2017
- Язык: украинский
- Год: КМ-БУКС
- ISBN: 978-617-7489-25-1
- Переводчик: Максим Бакалов
- Жанр: Ужасы
Электронная книга - «Обережно, тригери». Краткое содержание книги:
«Обережно, тригери!» торкається теми масок, за якими криється наше справжнє «я», щоб показати вразливі сторони людства і виявити, ким ми є насправді. Дивовижне поєднання історій про почвар і привидів, наукової фантастики і казок, магічного реалізму та поезії, що відкривають перед читачем царство вражень та емоцій.
— Я добре заплачу за твій клопіт, — відказав я. Я сягнув до кишені жилетки і згодом вручив йому мішечок. — Це за те, що відведеш мене. Ще один, вдвічі більший за цей, дам, коли ми повернемося.
Він висипав монети з мішечка на свою могутню долоню, а тоді кивнув.
— Срібло, — сказав він. — Це добре. А потім додав: — Я попрощаюся з дружиною та сином.
— Ти з собою нічого не візьмеш?
— В юності я був розбійником, а розбійники не носять зайвого, — відказав він. — Я візьму лише мотузку — для гір. Він поплескав кинджал, що звисав з пояса, і рушив назад до побіленого будинку.
Я ніколи не бачив його дружини — ані тоді, ані потім. Не знаю, якого кольору було її волосся.
Я пожбурив ще з п’ятдесят камінців у струмок, доки він не повернувся з витком мотузки, перекинутим через плече, і ми разом залишили позаду будинок, надто розкішний для всякого розбійника, та рушили на захід.
Гори, що відділяють решту світу від узбережжя — це спадисті пагорби, які здалеку виглядають як плавні та невиразні пурпурові фігури, схожі на хмари. Вони ваблять до себе. Це пологі гори, на які так само легко підніматись, як на пагорб — дуже високий пагорб, який можна здолати не менше, ніж за повний день. Ми почали підніматись і змерзли вже під кінець першого дня.
На вершині над нами виднівся сніг, хоча зараз був розпал літа. Того дня ми не обмінялися й словом. Нам нічого було сказати. Ми знали, куди йшли.
Ми розклали багаття з овечого кизяку і всохлого тернового куща, а тоді закип’ятили воду і зварили кашу: кожен кинув жменю вівсянки і щіпку солі у маленьку пательню, що її я приніс із собою. Його жменя була величезною, а моя — маленькою, як мої руки. Він усміхнувся й сказав:
— Сподіваюся, ти не збираєшся з’їсти половину каші.
Я відповів, що не збирався і справді не з’їв, бо мій апетит менший, ніж у звичайного чоловіка. Але у цьому є своя вигода, адже в диких умовах я можу протягнути на самих горіхах і ягодах, які більшу людину не прогодують.
Через високі пагорби пролягала звивиста доріжка. Ми рушили нею і майже нікого не зустріли на шляху: тільки мандрівного мідника з віслюком, нав’юченим старими горщиками, та дівчину, яка вела віслюка і спочатку всміхнулася, прийнявши мене за дитину, а тоді скривилася, коли розгледіла, ким я був насправді. Вона б жбурнула у мене камінням, якби мідник не ляснув її по руці прутом, яким поганяв віслюка. Пізніше ми також наздогнали літню жінку і чоловіка, якого вона назвала своїм онуком — вони поверталися з-за гір. Ми з нею перекусили, і вона розказала, що ходила на пологи, народження свого першого правнука, і що все пройшло добре. Вона сказала, що може проректи нам майбутнє по лініях на долонях, якщо ми підкинемо їй кілька монет. Я дав старій карзі обрізану лоулендську[25] монету в чотири пенси, і вона взяла мою правицю.
— Я бачу смерть у твоєму минулому і смерть у твоєму майбутньому, — мовила вона.
— Усіх нас в майбутньому чекає смерть, — відказав я.
Вона зробила паузу — у найвищому з високогір’їв, де літні вітри несуть подих зими, де вони завивають, шмагають і розрізають повітря неначе ножі.
— Раніше на дереві була жінка, — сказала вона. — Тепер буде чоловік.
Я спитав:
— Це матиме для мене якесь значення?
— Можливо. Одного дня.
Вона додала:
— Остерігайся золота. Тобі дружити з сріблом.
На цьому вона скінчила зі мною.
Калуму Мак-Іннесу вона сказала:
— Твоя долоня обгоріла.
Він підтвердив.
— Дай мені іншу, ліву руку, — сказала вона. Він послухався. Вона довго і зосереджено вдивлялася у неї. А потім вимовила: — Ти повернешся на початок. Ти будеш вищий за більшість людей. І тебе не чекає могила там, куди ти прямуєш.
— Ти хочеш сказати, що я не помру?
— Це передбачення з лівиці. Я знаю лише те, що сказала, і не більше.
Але вона знала більше. Я це читав у її обличчі.
Наступного дня нічого цікавішого з нами не трапилось.
Тієї ночі ми спали просто неба. Ніч була безхмарна і холодна, а небо — всіяне зірками, такими яскравими та близькими, що, здавалося, я міг би простягнути руку і зібрати їх, як ягоди.
Ми лежали пліч-о-пліч під зірками і Калум Мак-Іннес мовив:
— Вона сказала, що смерть чекає на тебе. Але не на мене. Думаю, мені дісталося краще передбачення.
— Напевно.
— Та, — сказав він, — це все маячня. Байки старої жінки. Це все неправда.
Прокинувшись у світанковій імлі, я побачив оленя, який з цікавістю спостерігав за нами. На третій день ми досягли вершини гір і почали спускатися.
25
Історично Шотландія поділяється на дві частини: Лоулендс — низовина і Хайленде — височина.