На скрижалях історії
- Автор: Олександр Вєтров
- Год: 2019
- Язык: украинский
- ISBN: 978-617-7475-69-8
- Жанр: Историческая проза
Электронная книга - «На скрижалях історії». Краткое содержание книги:
Тут в доступній для широкого загалу формі описані історичні події та життя населення в роки Української революції 1917-1921 рр. на Черкащині (архівні документи), висвітлюється участь черкащан у боротьбі за незалежність і соборність України, спогади розкуркулених і репресованих. Використано багато документальних матеріалів.
Книга розрахована на широкий загал читачів, які прагнуть повніше пізнати історію рідного краю і України.
На вулицях Кам'янки й сіл швендяють німецькі патрулі, повсюди появилися — сторожі з кулеметами. За найменший вияв непокори вони б'ють нагайками, розстрілюють, відправляють у Німеччину. Не бажаючи чекати відновлення своїх прав формально, поміщики з допомогою німецької влади організовують карні загони й відбирають у селян своє майно, забране з економій і маєтків.
14 квітня 1918 року німецький комендант у Чигиринському повіті Гербар видав наказ: «Селяни протягом тижня повинні повернути поміщицький сільськогосподарський реманент, худобу та інше. Усі зруйновані будівлі повинні бути відбудовані в найкоротший строк... або оплачені готівкою по згоді з потерпілими власниками».
Педантичність німецької влади вражає. Старостам сіл наказано подати списки селян і вказати, хто що брав. Багатьох викликають у німецькі штаби й там гамселять за те, що посміли взяти панське майно.
У село Жаботин приїхав представник Центральної Ради уродженець села професор Федір Швець. При допомозі німців скликав на флярківському кладовищі збори жителів Жаботина, Флярківки й Михайлівки. Намагається пояснити:
— Центральна Рада закликала німців для наведення порядку, настав час будувати самостійну українську державу.
У «вдячних» земляків ця «пожертва батьків-урядовців» для народу спричинила всенаростаюче обурення. Виступаючого Ф. Швеця стягли зі столу. Невідомо чим би все закінчилося, але на його захист стали німці й оточили натовп. Біля 30 чоловік найактивніших нападників заарештували, двох із них пізніше розстріляли [71].
У селі Юрчисі німці встановили кулемети й вказали термін для здачі всього забраного населенням. Вимагали негайно повернути зброю, захоплену в будинку місцевої поміщиці О. В. Давидової, яку вона збирала для сина-офіцера. Але погроза діє слабо, селяни зброю не повертають. Страх перед покаранням примусив їх глибше ховати або й зовсім нищити, сяк-так приховане панське майно. Ночами не сплять і ховають. Закопують у землю, топлять у річці й криницях, а то й просто палять [72].
У квітні 1918 року газета «Вісник УНР» повідомляє: «Знову Україна вкрилася густою сіткою нелегальних партійних організацій, знову з-під поли розповсюджують листівки, відозви й газети, які закликають до повстання, до боротьби з душителями революції, до боротьби за Радянську владу й соціалізм» [8].
Оскільки Центральна Рада не може впоратися з виконанням у повній мірі угоди про постачання сільгосппродукції до Німеччини й Австро-Угорщини, німці почали самочинствувати в селах, відбираючи в селян «надлишки».
Знову страждає й стогне Україна... Різко посилився рух проти Центральної Ради, яка з кожним днем втрачає прихильність і свою колишню популярність у народі. У квітні 1918 року по всіх селах Кам'янської волості вибирають делегатів на волосний з'їзд, а з їх представників — на з'їзд у столицю.
III
На Всеукраїнському хліборобському з'їзді в Києві 29 квітня 1918 року стався переворот проти Центральної Ради. Павла Скоропадського обрали гетьманом України. З цього дня державним прапором Гетьманської Української держави став синьо-жовтий замість жовто-синього Центральної Ради. Назву «Українська Народна Республіка» замінили на «Українська держава».
Наступного дня проголошено «Грамоту до всього українського народу», у якій скасовується Українська Центральна Рада, уряд Української Народної Республіки, земельні комітети та революційні закони Тимчасового уряду й Центральної Ради, які суперечать праву приватної власності. Особлива увага в грамоті звертається на зростаючу анархію й економічну руїну. Павло Скоропадський оголосив себе гетьманом усієї України.
У Кам'янській волості делегати, що повернулися з Києва, на громадських зборах звітують про з'їзд і обрання гетьмана. У церквах сіл Чигиринського повіту дзвонять у дзвони, відправляють богослужіння. Селяни моляться за спокій і добробут Батьківщини, співають «Многіє літа» гетьманові і його урядові, урешті, як і по всій Україні [11, 56].
На вулицях Києва у вітринах фотореклам виставлені збільшені світлини гетьмана. Він без козацьких довгих вусів, у шапці-кубанці, у черкеській свиті з газирями на грудях і кинджалом на поясі.
Місто кишить німецькими вояками, вони вільготно прогулюються по Хрещатику, чужі й черстві, суворі, сірі. У вітрині світлина: сидить Скоропадський і Вільгельм германський поруч. З усієї України снують до Німеччини ешелони з хлібом, цукром, залізом, худобою, а у вагонах із загратованими вікнами, цивільгефангери, свіже поповнення в Бяли, Брест, Пружани, Кобрин, де розташовані табори.
14 травня 1918 року з'явився наказ про зміщення з посад комісарів, призначених Українською Центральною Радою, і ліквідацію самих посад. Місцеву адміністрацію в Україні очолили старости. 18 травня вийшов «Закон про Державну Варту», яка безпосередньо підпорядковується старостам. Один вартовий припадає на 400 чоловік населення. Зміцнюється потужна місцева адміністрація. У Чигирині розмістилися повітова управа, комендатура й загін гетьманської варти в 119 чоловік, з начальником повітової Державної Варти [33, 172].
Ґрунтовно гетьман підійшов до організації національної армії. Планує створити вісім армійських корпусів, гвардію, танкові частини, ескадрильї, усе на найвищому технічному рівні. А реально робиться дуже мало, головним чином через опозицію німецького командування. Окупантам вигідно, щоб Україна платила за «послуги» їх військ.
Державотворча програма виявилася несумісною з інтересами Німеччини й Австро-Угорщини. Німецькі солдати курними шляхами рухаються в глиб України. Вигрібають пшеницю з селянських засіків, вирізають худобу. Тих, хто чинить опір, тут же розстрілюють. А в поміщицьких садибах відновлюють «порядок» і до напівсмерті гайдамаки порють селян.
Не бажаючи за безцінь продавати, своїм горбом нажите, в угоду зобов'язань «своєї» української влади, щодо поставок за умовами Брестського миру окупаційним державам, селянство України почало підніматися на боротьбу як проти влади гетьмана, так і проти окупантів. Повстання приймало різні форми. По-первах, це були особисті напади на місцевих представників влади, починаючи вже з весни-літа 1918 року. Такі події траплялися практично щодня, навіть у відносно спокійні часи, включаючи в себе збройні напади на поліцейських і поміщиків.
Німецька окупаційна влада вводить в Україні військово-польові суди й німецьке судочинство, посилюються репресії й з боку української влади.
«13 травня 1918 року. Зі звіту гетьманського Генерального штабу про репресії гетьманської влади щодо селянських організацій:
Київщина. У Канівському повіті роззброєнний 2-й польський корпус. У Таращанському повіті заборона селянського з'їзду викликає невдоволення, але без виступів. У Липовецькому і Уманському повітах земельні комітети розпущені. У Чигиринському повіті селяни самочинно рубають Мотронинский ліс. У Чорнобильському повіті йде роззброєння населення. У Сквирі закритий орган селянської спілки за дику агітацію проти нинішнього уряду.