1793

11.

Кардель прокинувся в холодному поту. Солома з матрацу, на якому він спав, наколола спину, і тепер шкіра свербіла. За стінкою верещала дитина, невдовзі до неї приєдналася ще одна з кімнати трохи далі коридором. У голові ще гуділо від випитого вчора. Ввечері йому здавалося гарною ідеєю — відсвяткувати свої проникливі висновки про знайдений Стуббе паланкін. Хитаючись, Кардель підвівся, розв’язав зав’язки штанів, — він так у них і заснув, — справив малу нужду в нічний горщик. Відчинив вікно й завченим рухом вилив випорожнення за вікно. Хмари висіли так низько, що шпиль дзвіниці Святого Миколая ледь-ледь виднівся, ніби якийсь міраж. Мікель примружився, насилу розібрав цифри на годиннику — минула дев’ята ранку. Від напруження ще більше заболіла голова. Треба чогось випити.

Просто за дверима кімнатки, що її Кардель винаймає вже трохи більше за пів року, жінки варять кашу й про щось шепочуться. Він не знає, як їх звати, але вітається, просить дати водички, випиває кілька ковтків з відра, спускається сходами й виходить на вулицю Ґосґренд. Ноги самі несуть на площу Седермальмсторґ — там є місця, де можна випити в борг. За звичкою затримує дихання, коли проходить край бухти Корнгамн, куди стікає все міське сміття. Тутешні називають це місце Мушаче віче. Міст через Полгем — Червоний — підняли, саме пропускають якесь невелике судно з Моларена. Новий міст з боку Солоного озера, який уже встигли назвати Блакитним, добудували кілька тижнів тому, і люди ще ставляться до нього трохи насторожено. Він якийсь надто легкий і ніби крихкий, як порівнювати з масивними конструкціями Полгемського мосту, тому більшість людей воліють почекати біля Червоного, ніж ризикувати життям і майном на Блакитному. Але не Кардель. Хоча він і сам не міг би сказати, чи це він хоробріший за більшість обивателів, чи йому просто начхати на своє життя.