1793

Тетчер знову пихнув люлькою. Крізь хмаринку диму спокійно глянув на Вінґе, і щось люте блиснуло в його очах.

— Навіщо мені вам допомагати? Ви не думаєте, що під кінець свого життя я охоче можу ще раз показати небажання коритися долі? Навіщо мені допомагати ловити іншого вовка, кращого за вас і за мене? Якби я був кращим вовком, зараз не лічив би останні години життя. А ви — який ви вовк, пане Вінґе? Сильний? Хороший мисливець?

— Боюся, що я взагалі не вовк. Те, що я роблю, — не для задоволення жаги до крові. Я все одно закінчу свою справу, хоч ви мені допоможете, хоч ні.

Тетчер несподівано здригнувся, ніби від холоду, і обхопив плечі руками, тримаючи люльку в зубах. Прийнявши доленосне рішення, він уже пройшов половину шляху на той світ.

— Неприродно ви блідий і худий, пане Вінґе. Чого вам бракує?

— Здорових легень. Я хворий на сухоти. Недовго вже залишилося жити.

Тетчер голосно й щиро засміявся, аж луна рознеслася над палубою і полинула далі в море.

— Чого ж ви мені зразу не сказали? Що ж це був би за світ, якби навіть ми, кому скоро помирати, не трималися разом? Я можу вам допомогти. І здається, що ця тканина справді приховує таємницю, як ви й підозрювали.

Моряк знаком покликав Вінґе ближче до себе й підніс шматок тканини до світла.

— Погляньте. Тканина з двох шарів, зшита краями. З короткого боку шви розійшлися, і добре видно, що тканину вивернули. Зараз глянемо…

Тетчер просунув свою велику долоню в дірку, схопився рукою за протилежний край і вивернув усю ту плащаницю, ніби велику наволочку.

— Вуаля! І ось тут маємо дещо, що не щодня побачиш.

З внутрішнього боку на широких відступах тканини вони побачили вишитий золотою ниткою візерунок, вже трохи зблідлий від озерної води, але ще доволі помітний. Візерунок складався з чотирьох переплетених людських тіл, що злилися у пристрасному акті кохання. Чоловічі статеві органи й жіночі груди гротескно збільшені, обличчя закам’яніли в мить найбільшого екстазу. Цей квартет повторювався по всьому полотні.

— Як фахівець скажу, що і тканина, і шитво дуже якісні. Хоча митець трохи дозволив собі анатомічні огріхи, не думаю, що моделі були реальні. Але мені, звісно, вже байдуже. У тілесних забавах я вже всі свої подвиги вчинив. Сподіваюся, діти будуть спритніші за мене. Хоча сумніваюся… Я ж, наївний, виховував їх добрими людьми. Не здивуюся, якщо і вони стануть такою самою здобиччю для інших, як був і тато.

Тетчер заходився вибивати тютюновий попіл з люльки, але передумав і викинув її у воду. Тяжко підвівся, відчинив скриню, у якій на стосі паперів лежали свинцеві гирі лота.

Неповна ще скриня.

— Що ж, коли пан Вінґе мені пробачить, маю ще дещо підготувати для своєї подорожі. Я вам слід показав, тепер тільки тримайтеся його, він вас приведе до здобичі. О, я бачу, як змінився вираз вашого обличчя! Мене не одуриш! Ви теж вовк, і завжди були! Я надивився на людей, одразу впізнаю цей погляд. А навіть якщо я помилився, і зараз ви не вовк — скоро ним станете. Ніхто не може жити з вовками, не набравшись вовчого звичаю. Ікла маєте, вовчий блиск в очах… Кажете, що жаги крові не відчуваєте, але вона навколо вас шириться, як сморід. Прийде день, коли ваші зуби стануть червоні, — згадаєте тоді мої слова. Ви у здобич вгризетеся міцно! Може, ще всі зрозуміють, що найсильніший вовк тут — ви. Що ж, на цьому — бажаю вам легкої ночі.