Божественна комедія

Хто до насильства та оман вдававсь. 25 Самим лиш людям злий обман властивий І тим бридкіший Богу, тож для них У нижчих колах мук добір жахливий. 28 У першім – тьма насильників лихих; Трьом смугам віддане воно суміжним, Троїстий-бо природою цей гріх: 31 Чинити Богові, собі чи ближнім Насильство можуть, їм та їх речам, Як взнаєш, стежачи за думки стрижнем. 34 Насильній смерті й ранам ближній сам Підпасти може, а маєтки в нього — Руйнації, пожежам, грабежам. 37 Отож розбійник, ласий до чужого, Людиновбивця і брудний палій — Всі в першій смузі покарання злого. 40 Собі й маєткам лиха заподій І в другу смугу муки йди терпіти, Карайся у провині там своїй 43 Із тим, хто жити не схотів на світі, Добро гайнує, програш покрива І плаче там, де слід було б радіти. 46 А ці насильства – кривда Божества: Його відкинення, хула кричуща, Зневага до природи і єства. 49 Тому-то смуга познача найвужча Тавром своїм Каорсу і Содом І всіх, кому мерзенна сила суща. 52 Обман, що честь гидує ним, як злом, Можливий і до тих, хто йме нам віру, Й до тих, які не вірять нам цілком. 55 А ще є способи вбивати щиру Любов природну, вдавшись до мерзот. Тож в другім колі мучать совість хиру 58 Святош, що наживалися стокрот З підробок та шахрайства, симонії, Хабарництва та інших ще підлот. 61 Любов обманом нищать лиходії Й ту, що природній додає добро І зроджує довірливі надії. 64 Найменше з кіл є в той же час ядро Для всесвіту й престол для пана Діте, Там зрадників шматується нутро». 67 І я: «Учителю, твоє розвите Пояснення висвітлює мені Цю прірву і населення в ній скрите. 70 Але скажи: ті, хто вищить в багні, Хто в вихрі мчить, хто мерзне в зливі з тучі, Хто лається у марній метушні, — 73 Чом обминули місто це палюче Раз Божий гнів над ними розітнувсь? І чом караються так нестерпуче?» 76 І він мені: «Чого це так схибнувсь Твій, – мовив, – розум, може, понеслися Кудись думки й на інше він звернувсь? 79 Згадай-но краще, з пам’яттю зберися, Що в «Етиці» твоїй було в рядку Про три образливі для неба риси: 82 Нездержливість, злобливість та ярку Тваринність? Ще нездержливість на кару Заслужує порівняно легку. 85 Розглянь-но істину цю, повну чару, І пригадай, – це саме призвело Ті грішні душі до важкого вдару, — 88 Збагнеш, чом віковічне їх житло Не тут і чом на кару без докорів Їх Боже правосуддя прирекло». 91 «О сонце, лікарю коротких зорів, Ти словом так вщасливлюєш мене, Що всю науку радо б я оспорив, 94 Назад вернись, хай вузол розітне, — Сказав я, – мисль твоя, чому насподі Карається лихварство навісне?» 97 «У філософському, – він мовив, – зводі Одне із місць пояснення дає, Що основним початком у природі 100 Премудрість і мистецтво Божі є; Коли ж ти іншим віддасись наукам, Розгорнеш вчення «Фізики» своє, 103 То взнаєш, що природним всім спонукам Мистецтво, ніби учень, вслід іде, — Отож воно є наче Божим внуком. 106 Ти маєш знати, що Мойсей веде У книзі «Битія», що Бог не всує Їм двом довірив людство молоде. 109 А в лихваря щось інше за мету є, Йде манівцями, крізь чагар та хмиз, Мистецтвом і природою гордує. 112 Та час вже лаштуватись нам униз, Пливуть до обрію небесні Риби, Наблизився до Кавру сяйний Віз 115 І видно шлях, що йде в камінні глиби».