Люди в гніздах
- Автор: Коцарев Олег
- Год: 2017
- Язык: украинский
- Год: Видавничий дім «КОМОРА»
- ISBN: 978-617-7286-27-0
- Жанр: Биографии и мемуары
Электронная книга - «Люди в гніздах». Краткое содержание книги:
— Завжди з когось питають.
— Особисто я, Дашо, не боюся — хай питають, так і знай. А хто які ставки робив, той хай і розбирається. Взагалі, не розумію, чого ти до мене причепилася з цими такими «доречними» запитаннями?
Валя роздратовано плюнула.
— Дівчата, зараз ваша дискусія розв’яжеться в природний спосіб, — подав голос Женя, який подібних розмов взагалі дуже не любив. — Ми прийшли.
— За приємною розмовою час і відстань минають непомітно, — похмуро підсумувала Валя.
Її чоловік показав на вузеньку квадратну арку, типову для забудови початку попереднього десятиліття. Воно, десятиліття, таке недалеке в часі, тепер здавалося якоюсь фантастикою — хіба ж уявиш, що цією пошарпаною кулями діркою вдень ходили багато жвавих людей, а вночі неквапом каталися чорні автомобілі з людьми в характерній формі? Тепер за квадратною аркою на голодних людей чекала оаза консервів, яких, коли постаратись і побільше винести, мало б вистачити на тиждень, а то й більше!
Увійшовши до кубістичного лона двору, Женя, Валя і Даша побачили, що вони тут не перші. Але й не останні. Саме золота середина. Люди-Яким-Вистачить.
По кілька бляшанок можна розіпхати по кишенях. Щось у торбочки. Основну масу на санчата. Мабуть, пора вже рушати.
Але тут у протилежному кінці двору почався рух. Наче в опанованій тарганами нічній кухні раптом увімкнули світло. Люди побігли.
— Німці! Німці!
— Де вони взялися?
— Контрнаступ? Чи загін, що прикриває відступ?
Так чи так, у наступному дворі з’явилися фігурки солдатів. Фігурки стали стріляти, вмить остаточно перетворивши все на калейдоскоп. Валя стрибала, як коза, з оберемком консервів. Даша впала у сніг, перекрутилася в ньому та виповзла в арку. Де Женя? Ось він. Люди вискакували на вулицю, гублячи трофеї, вслід їм лунала автоматна авангардна музика. Але діти експериментальної доби більше не хотіли експериментів — навіть без правильних вказівок згори їм тепер милішою була струнка класика з лагідним романсом. Вони бігли геть аркою, що на одній з її стін через багато років намалюють Пушкіна з пістолетом.
Дворами, Журавлівськими схилами, повз побитий Горбатий міст. За кілька годин Женя, Валя і Даша нарешті вибрели до свого району. У пасиві були кинуті під кулями санчата. В активі — мінімальна кількість консервів, яку все-таки вдалося винести і яка дозволить прожити ще певний час. Далеко не найгірший обмінний курс у тих умовах!
Вдома хвора мама і чоловік закурили. Валя гидливо розкашлялась і вийшла дихати на подвір’я. Мовчала церква над домами, затихли мародери на вулицях, не було й пострілів. Розворушене місто зачинилося на переоблік. У повітрі тремтіла відлига, тремтів і запах фінальної битви за Харків, яка мала розпочатись уже завтра.
Зі щоденника Валі:
Усе більше людей гине через кляту війну (як я тепер згадую, як ціную те, що було до неї!). Якось я запитала Женю, що він робитиме, якщо і я загину. Він відповів, що теж не житиме. Цією відповіддю я лишилася цілком задоволена.
— Валько! Куди ти лізеш!
— Хочу на танк подивитися, наші прийшли.
— Валько, ти здуріла, бігом злазь, Валько, ти ж не маленька дитина, зараз же стрельнути можуть!
Зі щоденника Валі:
Триває новий, уже третій бій за Харків, але сьогодні було тихіше, і ми з Женею та Іра з її новим другом пішли купатися на річку. Було тепло, мені було дуже приємно, що в Іри шкіра в гусячих лапках, а в мене гладенька, і що в мене гарніша фігура, і що мій чоловік це бачить. Особливо після того, як я безумно ревнувала його останнього разу в театрі, бо поруч сиділа жінка. Не можу бачити його в товаристві привабливої жінки. І він теж — я навмисне прочитала йому наївного, хвилюючого і романтичного листа від Колі (не сказавши, що у відповідь розповіла про своє заміжжя і запропонувала лишитися друзями), й Женя просто оскаженів.
— Женю, ти спиш?
— Що таке, Валь?
— Брат прийшов, Олег.
— Ого! Зараз встану, зачекай.
— Замучений! Жах! Ледь живий! Каже, його затягли в розвідку працювати — батькові гріхи відмолювати. Та й Катька ж, його дружина, теж із німцями, здається, лигалася, сама ж наполовину їхня… Зараз натру йому моркви.
Напівнімкеня Катя тимчасом їде далі від Харкова, десь у сусідньому вагоні евакуаційного німецького потяга вибирається і сестра Жені Надя з хвацькими-хвацькими бровами. Переселення народів триває, все суне на захід.