Вінні-Пух та його друзі

– Мушу сказати, – пояснив Пух дорогою до краю острова,– що це не зовсім простий корабель. Іноді він корабель як корабель, а іноді – справжня біда... Залежно від того...

– Залежно від чого?

– Ну, від того – зверху я, а чи знизу. На ньому чи під ним.

– Ого! А де ж він?

– Ондечки! – сказав Пух і гордо показав на "Плавучого Ведмедя".

Гай-гай!.. Це було зовсім не те, що Крістофер Робін сподівався побачити. Але що довше він дивився на "Плавучого Ведмедя", то більше чудувався, який же хоробрий та розумний ведмедик оцей Вінні-Пух! І що більше Крістофер Робін про це думав, тим скромніше дивився в землю Пух, мовби показуючи усім своїм виглядом, що в цьому нема нічого надзвичайного.

– Тільки ж цей твій корабель надто малий для нас двох,– сумно сказав Крістофер Робін.

– Для нас трьох – із Пацем,– докинув Пух.

– Тоді він іще менший. Що ж нам робити, ведмедику, як нам діяти, друже мій Пуше?

І тоді цей ведмедик, цей Пух, цей Вінні-Пух, цей Д. П. (Друг Пацика), П. К. (Приятель Кролика), В. П. (Відкривач Полюса), Р. І. та В. X. (Розрадник Іа та Відшукувач Хвоста) – одне слово, наш славний Вінні-Пух, сказав таку мудру річ, що Крістофер Робін тільки витріщив очі й роззявив рота, дивуючись, чи й справді перед ним той самий ведмідь із тирсою в голові, якого він так давно знає і любить.

– Ми попливемо на твоїй парасольці,– сказав Пух.

_ ?

– Ми попливемо на твоїй парасольці,– сказав Пух.

– ??

– Ми попливемо на твоїй парасольці,– сказав Пух.

– !!!

І Крістофер Робін одразу зрозумів, що це й справді можливо!.. Він розчахнув свою парасольку й опустив її на воду догори ручкою. Парасолька попливла, але загойдалася. Пух, умостившись посеред парасолі, вже було намірився сказати, що все просто чудово, та виявилося, що чудово не все, і після короткочасного купання, якого Пух анітрохи не прагнув, він убрід повернувся до Крістофера Робіна. Після цього вони сіли в парасольку одночасно, і парасолька більше не гойдалася.